ЧИ СТАВЛЯТЬ МАФИ В ВОДАХ ДНІПРА?

21:51 3/1/2018
Якщо слона поставити на вуха, то його ноги будуть дивитись у блакитне небо, що розгортається над саваною. Ці круглі лапи випадково схожі на труби ТЕЦ, яких збудували так багато у часи СРСР. Навряд радянські інженери перевертали слонів, адже їхнім завданням було перегорнути сторінку історії та створити простір для нового життя.

Вже тепер на пострадянському просторі ці труби стали частиною нового пейзажу, де поєднується так багато з обох епох: панельні будинки, МАФи, рекламні щити, напівзруйновані індустріальні об'єкти, пластикові обгортки улюблених цукерок, що тонуть у калюжах, та пакети, які вітер тягне по вулицях.

Цей простір може вразити іноземця, але не нас. Ми звикли до життя поза спільним простором і до контрасту між особистим і колективним економічним життям. Навряд Вас здивує бабуся з кравчучкою, що йде вулицею і обходить дорогі іномарки. Її приклад для багатьох це лише символ перехідного періоду, а її час вже добігає кінця разом з новорічними показом «Іронії долі» та строком експлуатації радянського обладнання.

Тепер у нас не залишається іншої можливості окрім як тікати від минулого. Як-ніяк, ми маємо можливість вибрати найкращий подарунок для себе і своїх близьких, а головне - аби вистачало грошей і часу на черги.

Тепер, коли дивишся на Дніпро, здається, що там під водою так само є магазини, але вода заповнює вільний простір у черевиках, під шапкою і комірцем. Від того стає лячно та неприємно, і ти не витримуєш чекати у черзі, знімаєш усе, що обтяжує, та починаєш будувати, аби лише знайти вихід. Вода огортає усіх: ти та інші починаєте розуміти, що у Вас є спільна мета.

На поверхні набагато комфортніше: економічне життя непомітно оточує нас і не дає можливість зупинитися, розганяючи нас до швидкості потягу метрополітену. Ми не встигаємо переглянути власні шляхи, хоч і відчуваємо як взуття наповнюється водою.

Наші мрії були розбиті у минулому столітті, а на їх місті знайшлись загублені життя, заздрість, постійне відчуття несправедливості та час для п'ятничного алкогольного сп'яніння.

Парадоксально - та дискредитована радянська ідея, що говорила про важливість колективного блага і його цінність, можливо, потрібна нам і сьогодні. Саме вона могла би збільшити вагу економічної кооперації та створити умови для того, аби запитати себе не "навіщо я заробляю гроші?", а "що я змінюю коли я їх заробляю?". Та сама ідея може дати нам можливість створити умови для того, аби почати поважати зусилля, які ми витрачаємо, аби забезпечувати один одного гідним життям і почати розуміти економічну діяльність як спільну справу. Замість п'ятирічних планів у нас має з'явитись розуміння власної ролі у структурі економічного життя і бажання зробити щось, що покращить не лише наше індивідуальне благополуччя або допоможе людям більше купувати, але буде суспільно важливим. І навіть якщо здається, що це неможливо, неможливо виконувати суспільно корисну роботу, коли ти доставляєш піцу, створюєш квартальний звіт, продаєш пиво у МАФі або розробляєш дизайн шпалер, і навіть коли здається, що існують тисячі здатних виконувати твою роботу, варто згадати, що хтось має бути на твоєму місті не лише тому, що існує попит і пропозиція, але і тому що ми маємо допомагати один одному для того, щоб жити краще.

Врешті-решт, можливо, якщо ми будемо хоча б припускати, що сьогочасна економічна діяльність це не лише спосіб для забезпечення матеріального існування, але і інструмент для здобуття чогось більшого, ми зможемо знайти спільну мету і використати усі наші сили аби досягнути її. І, можливо, тоді, перший раз в історії, ми відчуємо себе по-справжньому вільними. Вільними і готовими опанувати нове життя.

З Новим роком.

RECOMMENDED