ЧОМУ ВОНИ БОЯТЬСЯ СУРЖИКА?

12:09 14/11/2017
Їхня боротьба з нашим суржиком – це панське бажання дисциплінувати нас. Їхнє бажання, не наше.

Боротьба за «чистоту мови» - це боротьба за «кращих нас»? За вихованіших, освіченіших, впевненіших? За здоровіших? За працьовитіших? Відповідальніших? Ні. За видресируваних й політично безпечних. За тих, хто пройшов колективний вишкіл й надійно зчеплений від суржику. За тих, кого публічно тикають носом в їхній брудний суржик, тикають в те, якими вони є. Якими ми є. Наш суржик – це наш клас, це наша бідність. Це університети, які ми закінчили, це вулиці, які ми пройшли. Це біль, який ми пережили. Це гроші, які ми рахували. Це рахунки, які ми сплатили. Ми маємо своє  міцне право говорити нашим суржиком. Бо всі наші суржики рівні і всі наші суржики різні.

Їхня боротьба з нашим суржиком – це панське бажання дисциплінувати нас. Їхнє бажання, не наше. Бо є вони, ті, хто вкладає в наші голови антисуржикову соціальну рекламу, розповідаючи нам про ганебну «російсько-українську мовну мішанку». Так може це не нам треба боятись цієї «мішанки», а їм? Саме там, де є мішанка, саме на стику, на взаємопроникненні з’являються нові смисли. Там адаптивність. Забравши в нас суржик, вони хочуть позбавити нас голосу. Бо лише суржик може пояснити те, як ми виживаємо між получками й при цьому маємо нахабство сміятись і народжувати дітей. В суржику є слова, які можуть пояснити нашу бідність й наш морок.

Їхня «чиста мова» - це їхня поважна жирна ситість, це їхні повільні гуляння по супермаркетах, це їхні розмови про літературу з чергового книжкового ярмарку, про чергову виставу чи кашеміровий светр. Коли вони борються з нашим суржиком, вони показують нам свій страх. Вони нас бояться. І нашу мову вони бояться, мову бідних, мову тих, кого вони повели у прірву, у нечувану бідність, у хвороби й злидні. Це наші бабусі тихо вмирають після того, як заплатять за комуналку. Це наші молоді сім’ї проводять вихідні, риючись в купах секонд-хендного  лахміття. Це наші жінки обвішані сумками їздять на електричках Коростень-Київ.

Наші тіла некрасиві, наші заняття нетворчі, наш смак не тонкий, наша мова не літературна. Але колись ми зможемо плюнути їм в морди й вони захленуться від нашого харкотиння.

RECOMMENDED