ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ/ПРИМИРЕННЯ/ОСМИСЛЕННЯ?

12:40 9/5/2018
Останнім часом, зацікавлення питаннями історичної пам’ятті та історичної політики захопило українське суспільство. Це сталось дещо пізніше, ніж в інших країнах, але, здається, у особливо концентрованому вигляді. Водночас, цей інтерес супроводжується певною кризою у сприйнятті суспільством дійсно професійної думки. Звичайно, така інфантильність не обмежується лише сферою історії. Зокрема, останні соціологічні опитування говорять про серйозну підтримку українцями коміка Зеленського або скандального бізнесмена й політика Рабиновича як можливих кандидатів у президенти України. В такому разі, чого ж дивуватися, що в питаннях історії за експертів правлять чиновники? Зокрема, голова УІНП Володимир В’ятрович, та штат підлеглої йому інституції.

Вчергове, під травневі свята, співробітники УІНП активізуються, сиплячи ініціативами та коментарями. Щоправда, з 2015 р. тенденцією стала одноманітність у цих ідеях – свято 9-го травня перейменувати (перейменували), вихідний день перенести (поки не вдається). Коментарі для ЗМІ традиційно повторюють ті самі розповіді про те, що 9-те травня й в СРСР не завжди було святом, а стало таким тільки при Брежнєві. І взагалі, як стверджує голова УІНП, вихідний в цей день – це вже провокація. Щодо останнього, то пропоную не шукати тут логіки. Здається, що причини просто плутаються з наслідками. Щодо першого, то історія створення міфу про Велику вітчизняну війну відома не лише історикам, але й, здається, кожній трохи обізнаній в темі людині.

Відповідаючи на поставлене питання – як для мене, як для історика, виглядає зміщення святкування з 9-го на 8-е травня? – я б сказав, що концепція Дня пам’яті і примирення ближча для мене. З іншого боку, здається важливим розуміти, що значна частина суспільства не готова забути про День перемоги/День перемоги над нацизмом. І на короткій дистанції історики тут безсилі.

Бо ми говоримо про міф, який не аналізує, і не вирішує проблеми. Він їх репрезентує, як вже проаналізовані і вже вирішені – хто з нами, хто проти нас.

Але, я маю великі сумніви, що держава може накидати інше бачення через пропаганду, тим паче, допускаючи її до системи освіти. Бо насправді, державі слід було б підтримувати дослідників, громадські організації, журналістів, які без упину працюють з такими важкими темами, як Друга світова війна.

Якщо ж ідея перенесення дня святкування є прийнятною, а міф Великої перемоги виглядає проблемним, то в чому проблема ініціатив УІНП? Чи можливо все це лише ліберальна звичка із застереженням сприймати дії чиновників? Ні, й ні категорично. Бо в ситуації з нашими «чиновниками від історії», «експертами з некомпетентності та перекручень», як назвав їх один мій товариш, мова йде лише про підміну одного міфу іншим. Я погоджуюсь, коли дослідники відзначають, що міф про «Велику Вітчизняну Війну» вихолощував історію цих страшних подій, з яких зникали Голокост, депортації, визвольні рухи тощо.

Володимир В'ятрович, голова УІНП
 

Але, чи візія від УІНП та його прихильників, з героїчним культом ОУН та її ідеології, де навіть УПА відступає на другий план, є комплекснішою? Відповідь очевидна – ні. Маємо анекдотичні приклади, як-то виставка УІНП про Другу світову війну, де є українські міста, які звільняють, але звільняє їх якась невідома сила. Бо промовити «Червона армія» для наших пропагандистів не менш важко, ніж для радянських сказати про УПА. Ми маємо евфемізми, на кшталт «селянської жакерії» щодо етнічних чисток на Волині. Ми маємо замовчування злочинів окремих осіб та підрозділів УПА по відношенню до єврейського населення, які ховаються під розповідями про «євреїв в УПА». Практичний приклад – остання виставка УІНП про українських в’язнів концтаборів. УІНП вчергове підсовує стару жуйку про «демократичність» та «антифашизм» тих оунівців, які потрапляли до нацистських концтаборів. Тут знову слід згадати про логіку. Бо не вважати ж Сталіна демократом, лише на тій підставі, що він воював з Гітлером?

Але, якщо без жартів, то про практику утримання «до потреби» відомих європейських фашистів відомо кожному спеціалісту. І випадки з українськими прихильниками «інтегрального націоналізму» тут не є якимось винятком. Це далеко не повний набір «білих плям» в новій міфології. Однак, ще гірше, на мою думку, що справедливо звинувачуючи сталінізм, УІНП, жодним чином не помічає, як час від часу, в українському публічному просторі з’являються прояви неофашизму. Як в дружніх до УІНП та його ініціатив ЗМІ публікуються опуси – з розповідями про СС, які будували «Нову Європу», які ніяк інакше, як ревізіонізм (щодо нацизму), трактувати не можна. І подібних прикладів сліпоти можна назбирати чимало.

Чи мусимо ми спокійно спостерігати, як один міф минулого століття замінюється іншим? Можливо, слід спробувати почути професіоналів і через їх поради переосмислити важкі події? Протидія цьому схожа на вибір «народного цілителя» замість лікаря, коли для пацієнта помилка може коштувати надто дорого.

Артем Харченко, доцент НТУ «ХПІ», Центр дослідження міжетнічних відносин Східної Європи. 

Сторінка автора на Facebook.

RECOMMENDED