МАРКС@200: ДУМКА, ЩО СТАЛА СВІТОМ

21:52 5/5/2018
«Ще півстоліття тому Марксові концепції та вокабулярій був чітко маркований як «ворожий» або «авангардний», з яким доводилося давати собі раду в часи холодної війни. Тепер Марксові ідеї, концепції та відкриття стали частиною повсякденної мови й дискурсу. Це вульґата 21 століття». Андрій Рєпа про аватари Маркса.

Від Маркса намагалися позбутися в різний спосіб уже чимало разів – безуспішно. Він, як фантом і симптом, виникає знову й знову. Здавалося, остаточно його поховали після падіння Берлінського муру і розвалу Радянського Союзу. Однак,  як з’ясувалося, щойно капіталістична система почала давати збій або реально загрожувати людям та довкіллю, знову бігли «перевідкривати» Маркса. В тіні катастрофи вкотре ставили сакраментальне запитання в термінах: «Чи мав рацію Маркс чи не мав?»1. Коли чергова криза минала, полегшено зітхали, запевняючи себе, що Маркс – неактуальний, застарілий, помилковий, незрозумілий, непотрібний, ба навіть небезпечний і тоталітарний. Благо, охочих задурно на всі заставки дискредитувати його ідеї ніколи не бракувало.

Це радше скидається на релігійні практики. І заклинання привиду або його дияволізація шкідлива не більше, ніж обожнення та культ. Саме через останній почив у бозі радянський марксизм, який, по суті, був секулярною релігією на службі державного апарату; відкинувши непотрібний зміст, колишні парторги-жреці, ідеологи-професори легко зберегли релігійну форму (непорушні догми, мантри, вивчені напам’ять дефініції, катехизис тощо) для обслуговування вже нової влади – з новим ідейним наповненням. Ніхто й пальцем не поворухнув, щоб постраждати за свої колишні марксистські переконання. Статуси, регалії, досягнення та дачі, здобуті за часів «марксизму-ленінізму», вони, звісно, за собою зберегли. Інтелектуали змінюються, а потреба «опіуму» залишається. Велике щастя й історична удача для Маркса, що саме такий марксизм помер.

 

 

Парадокс у тому, що в 21 столітті Маркса почала активно відживлювати вже сама буржуазія. І йдеться не лише про потужні буржуазні мас-медії, які сьогодні вистрілюють гучними заголовками Marx is Back! («Foreign Policy»), Why Karl Marx is more relevant than ever («Financial Times»), Rulers of the World: Read Karl Marx! («The Economist») тощо. Почали виходити добре ерудовані та деталізовані біографії Маркса від ліберальних авторів (як-от Жак Атталі2), які наголошують на тому, що, попри все, той був видатним співцем промислової революції, модерного капіталізму та прогресивної ролі буржуазного класу, уважним аналітиком та експертом з глобалізації та світового ринку, що тепер панує чи має запанувати в усьому світі. Як сталінізм колись намагався перетворити марксизм у догму, що легітимізує його владу, так нині на догоду сучасній гегемонії з Маркса ліплять «дюжинного ліберала» (як висловлювався Ленін щодо підходу Каутського3). Не можете подолати – зробіть його «своїм». Те саме здійснювала й соціал-демократія. Наприкінці 19 століття Едуард Бернштейн запропонував провести докорінну «ревізію» марксистської парадигми в контексті нових викликів суспільства і структурних видозмін капіталістичної системи. Від Бернштейна тоді (1998) й до більш сучасних Лаклау та Муфф4 (1985) раз по раз лунають заклики «переглянути» Маркса й перейти до пост-марксизму. Тобто відмовитися від «застарілої» діалектики та революції на користь широкої демократії та електорального процесу.

Ці аргументи завжди апелюють до понять «старого» і «нового», підкреслюючи, що нове – це значно краще й істинніше. Однак іронія в тому, що альтернативою «старому» Марксу пропонують зазвичай ті форми, які насправді йому передували: Токвіль, Локк, Кант, Геґель та інші класики політичної думки, яких сьогодні покладають в основу «новітніх» доктрин, насправді були до-марксистськими. Маркс їх критично засвоїв, продовжив і розвинув. У цьому сенсі можна було б ствердити, що вся історія політичної думки, ба навіть історія філософії поділяється на епохи «до та після Маркса»5

Навіть більше, можна висунути провокативну тезу, що нині всі є марксовими нащадками, так чи так стали латентними марксистами, навіть не помічаючи цього. Ще півстоліття тому Марксові концепції та вокабулярій був чітко маркований як «ворожий» або «авангардний», з яким доводилося давати собі раду в часи холодної війни. Тепер Марксові ідеї, концепції та відкриття стали частиною повсякденної мови й дискурсу. Це вульґата 21 століття. Здається, сам світ і зокрема сам капіталізм потребує її як свою іманентну «оповідь», критику чи парадоксальне виправдання. Втім, капіталізмові потрібен обмежений, обрізаний, «кастрований» Маркс. Так, для ідеологів нинішньої гегемонії він – знаний економіст, соціолог, історик, філософ, публіцист тощо. Але в жодному разі не політичний революціонер! Потрібен упізнаваний і передбачений герой, персонаж, класик, але без життя, революції, повстання, класової боротьби, пролетаріату!..

Власне, це суттєвий момент: у Маркса неможливо розділити ці дві компоненти – науку та революцію. На зв'язок цих понять треба особливо наголосити, бо насправді інша, більш відома теза про єдність «теорії та практики» справедлива, але дещо збиває з пантелику своєю абстрактністю – про взаємозв’язок «теорії» та «праксису» йшлося ще від Платона та Аристотеля до німецького ідеалізму та метафізики «суб’єкта». Маркс прагне перевернути науку та революцію з голови на ноги (кожну – своїм особливим шляхом), але не за рахунок знищення одного чи іншого компонента. Загадка відомої одинадцятої «тези про Фоєрбаха»6 якраз у цьому. Одного немає без іншого. Коли Маркса попрохали дати відповідь на анкету про його переконання, там було питання про його життєве гасло. De omnibus dubitandum –  Піддавай усе сумніву, – відписав він. «Ваше уявлення про щастя?» – «Боротьба»... У «Капіталі» він запропонував такий метод пізнання, який революціонізує, перевертає ідею самої науки. Вона радикально змінюється, перебуває в постійному русі, діалектиці, мутації. У невеличкому, але щільному нарисі «Читати Маркса» М. Бланшо говорить про «три голоси»7, що постійно наявні в цього мислителя: мова «думки», науковий дискурс і мова політична. Ці мовлення не зливаються, але їх і неможливо відокремити на догоду одному. У своїх студіях, в термінах біографії, Маркс рухався від філософії та права до історії і політекономії, розробляв загальну наукову систему і модерний світогляд, але вся ця конструкція стояла на ґрунті великого проекту емансипації. «Радикалізм» для Маркса означав насамперед його етимологічне значення: настанова докопуватися в усьому до коріння, до самої суті. В політичних термінах, в юності він був радикальним демократом, ідеї якого були прогресивні й значно випереджали свій час і простір; але послідовно та логічно, не відкидаючи свій радикальний демократизм, він перейшов на позиції «універсального класу» – пролетаріату, а отже, до класової боротьби та революційного комунізму (не без впливу більш «реалістичнішого» Енґельса). Ідею комунізму Маркс також переосмислив радикально: на матеріалістичному, історичному, науковому, «земному» ґрунті. По суті, це була радикалізація та якісна зміна ідей Просвітництва у світлі завдань продовження двох стрижневих революцій 19 століття: Французької та Промислової.

У цьому сенсі Маркс був людиною світу, європейцем-емігрантом, німцем-євреєм, комуністом-атеїстом, французьким якобінцем у Німеччині й лівим геґельянцем у промисловій Англії, британським ліберальним віґом для колоніальних США8 (він працював одночасно на два континенти). Кажуть (починаючи від Каутського, а відтак Леніна), що Маркс був продуктом «трьох джерел і складових»9: німецької філософії, французької політики та британської політекономії. Нині його витоки і зв’язки розглядають набагато ширше та диверсифікованіше: на нього вплинули Епікур та Аристотель, Данте, Руссо, Кондильяк, Шекспір, Бальзак і Адам Сміт, Мозес Гесс, Цешковський, Гайне, Енґельс, Дарвін і так далі… А ще вороги й опоненти, всілякі «лідери думок», як без них. Маркс, як губка, увібрав і опрацював усі передові знання свого часу. Крім вище згаданих наукових галузей, насамперед з економіки, жвавої журналістики і гострої політичної полеміки, він ще провадив широку міжнародну кореспонденцію, щодня листувався з колегами та політичними товаришами. На сучасний лад, можна сказати, що він був не просто активним блоґером у фейсбуці, він сам був фейсбуком!

Його думка стала думкою-світом. Крізь неї промовляла і реалізовувалася світова історія... що потребувала й досі гостро потребує звільнення і само-звільнення.

Так, усе це варто переосмислення і «реалізації»  вже заради світу сучасного. Особливо в часи теперішньої «ре-капіталізації» та «де-комунізації», яка, з одного боку, є епохою новітнього нищення та варварства, але з іншого боку, якого-не-якого звільнення від кайданів минулого догматизму. Для наших часів нагальним відкриттям Маркса залишається насамперед розуміння минущості капіталізму та його історичного характеру, яке він уперше довів у «Злиднях філософії». По-друге, досі значущим і важливим залишається поняття «первинного накопичення», яке Маркс вивчав у «Капіталі», зокрема, на прикладі позбавлення селянства. По-третє, неабияк істотною є дискусія навколо «спільного» і «приватної власності», що вперше руба було поставлене Марксом у «Маніфесті». Ці питання спричиняють подальшу дискусію навколо долі соціалізму, держави, бюрократії, насильства тощо10. Але найбільшою загадкою і викликом для сучасності, вочевидь, залишається питання «політики» Маркса, політики «від Маркса», «після Маркса». Він не залишив окремої зрілої праці на тему політичної теорії, вплітаючи її в тканину інших досліджень. Ми бачимо, як ця лакуна трагічно відбилася на стратегії марксистів у 20 столітті. Ба більше, відсутності стратегії у марксистів 21 століття. Адже у Маркса наявні, по суті, три стратегії революційної боротьби, які він не виокремлює та не теоретизує експліцитно. Це і стратегія захоплення влади, і стратегія завоювання масової підтримки, і стратегія реформ11... Передусім «політичний» Ленін, власне, сперечався з Каутським, відстоюючи першість стратегії захоплення влади як революції справді «за Марксом» даремно, адже й Каутський мав рацію, покликаючись на Маркса12. З іншого боку, Ґрамші називав більшовицький переворот «революцією проти “Капіталу”»13. Як бачимо, «політика» Маркса спричинила чимало плутанини, трагічних помилок і непорозумінь, і мала бути вивчена з урахуванням нових історичних ситуацій. Це справді був стрибок у невідоме…

Видатний американський історик Арно Меєр, порівнюючи революції 1789, 1848 і 1917 років, зазначав, що після 1848 року марксизм розповсюджувався на Східну Європу й зокрема Російську імперію у вигляді «другого Просвітництва», «з модернізованою настановою швидкого Western-style розвитку для підготовки соціалістичної трансформації суспільства»14. Вочевидь, це високе завдання «Другого Просвітництва» так досі й не виконане.

Саме його здійснення і є та точка, де Маркс може завершитися. Нова суспільно-політична формація. Закінчення довгого та непристойного періоду неолітичного рабства. Завдяки Марксу ми принаймні почали це усвідомлювати.

 
Посилання:

1. Див.: Иглтон Т. Почему Маркс был прав. – М.: Карьера Пресс, 2012.

2. Аттали Ж. Карл Маркс: Мировой дух. – М.: Молодая гвардия, 2008. Ж.Атталі – впливовий радник банкірів і президентів Міттерана та Саркозі. Завдяки його протекції Е. Макрон увійшов у Комісію з лібералізації економічного зростання при президенті Ф. Олланді й зробив стрімку кар'єру. Див.: https://commons.com.ua/uk/pidnesennya-makrona/

3. Ленин В.И. Пролетарская революция и ренегат Каутский / Избр. произведения. В 4-х т. Т. 3. – С. 301.

4. Відповідно йдеться про працю Е. Бернштейна «Передумови соціалізму та завдання соціал-демократії» та «Гегемонію і соціалістичну стратегію» Е. Лаклау і Ш. Муфф.

5. Див.: Balibar E. Masses, Classes, Ideas. Studies on Politics and Philosophy Before and After Marx. NY, London: Routledge, p. VIII.

6. «Філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його».

7. Бланшо М. Читать Маркса // https://prostory.net.ua/ua/krytyka/157-chitat-marxa

8. Див. розділ «Гуманістична концепція світу Маркса та її американські корені» в кн.: Дунаевская Р. Марксизм и свобода. С 1776 года до наших дней. – М.: НПЦ Праксис, 2011. – С. 416–430.  

9. Цю ідею подає Енґельс у «Анти-Дюринґу» (1878), але її систематизує Каутський у лекції «Три джерела марксизму» (1907), а вже стаття Леніна (1913) зробила цю інтерпретацію канонічною.

10. Не дивно, що ці три тематики, як значущі для сьогодення, сформулював засновник світ-системного аналізу й зокрема автор твору «Історичний капіталізм» І. Валлерстайн у розмові з дослідником М. Мусто: http://www.truth-out.org/news/item/43947-read-karl-marx-a-conversation-with-immanuel-wallerstein

11. Ці питання «трьох тактик революції» у Маркса сформульовані Стенлі Муром: Moore S. Three Tactics: The Background in Marx. NY, Monthly Review Press, 1963.

12. Ibid., p. 32–33.

13. The Gramsci Reader. Selected Writings 1916–1935. NY: New York University Press, p. 32

14. Mayer A. The Furies. Violence and Terror in the French and Russian Revolutions. Princeton University Press, 2000, p. 15. «На відміну від публічних інтелектуалів і симпатиків першого Просвітництва, – провадить далі свою думку А.Меєр, – людей, які мали доступ до королівських дворів або салонів, представники другого Просвітництва в Росії були політичними дисидентами, бунтарями й революціонерами, більшість з яких ішла у підпілля або в екзиль, або ж була кинута за ґрати чи відіслана до Сибіру». Ibid., p. 16.

 

Andrii Ryepa

RECOMMENDED