ВІДРИЖКИ ВЛАДИ

22:08 4/11/2018
Квір-теорія не надто популярна в українському ЛГБТ і феміністичному рухах. Ліберальні “емансипаційні” (в термінах Негрі) громадські організації жахаються антикапіталістичної повістки й звинувачують квір-активіст_ок у нереалістичності. А феміністки кажуть про знищення конкретної політично необхідної ідентичності — “жінок”, з їхніми спільними проблемами й досвідом пригноблення.

В цьому контексті експресивна стаття Жюлі Реше виглядає закономірною спробою афірмувати переваги квір-повістки над “обмеженою” програмою політик ідентичності. Тим не менш, фукіанська концепція влади, - один з базисів квір-теорії, - не дозволяє говорити про будь-яку політику як про універсальну панацею від репресивних форм пригноблення. На відміну від “революційного” розриву Реше, я хочу наголосити на зв’язку квіру та влади, а також показати місце кордону індетермінованої* та контекстуальної квір-політики.

Колаж з фото: unoduesei

Я ціную квір теорію за її критику нормативності всередині лгбт-спільноти, за конструктивістську позицію щодо сексуального розрізнення й за наголошування на ідентичності як конструкті, що фіксується на травмі. Але, здається, авторка, критикуючи емансипативну політику звільнення "справжньої сутності", сама впадає у цю модерністську риторику: нібито існує якесь поле поза рамками ідентичності, яке є недозволеним владним дискурсом. І ніби через квірність ми можемо уникнути влади, "знайти" свою справжню сутність поза категоріями ідентичності. Так наче ми можемо взяти й "відфіксуватися" від своєї травми, поринаючи у світ нових травм і нових фіксацій (чи не стає це тоді звичайною політикою інтерсекційності?). Це, як на мене, абсурд.

Оскільки саме через ідентичності й владні практики конструюється той самий "квірний" досвід. Він є неуникним продуктом владних відносин.

Контекстуальність квір-політики визначається відношенням до влади та відтворюється завдяки владним практикам. Квірна "ідентичність без сутності" має сутність, але ту, яка виражається не через чіткі характеристики, а через опозицію. "Я — квір" — це перформатив: не те, що стверджує щось нове, а те, що встановлює певне відношення до Іншого. Таким чином квірність уникає ессенціалістської консервації, але неуникно набуває своїх кордонів. Квір критика не пропонує об'єктивно "кращий" проект звільнення, ніж політика ідентичності: жодне остаточне "звільнення" не є можливим. І будь-який революційний, хай і "квірний", проект врешті муситиме накласти свою логіку та свої ліміти на функціонування соціуму. Саме цей проект тоді стане таким, від якого будуть "звільнятися" наступники. Позаідентичнісне майбутнє, перспектива якого тут пропонується, дійсно можна вважати утопічним. Однак не в плані ліквідації категорії раси чи статі, а в плані ліквідації обмежень і влади, що і продукують сексуальність, вписану в ідентичність як таких.

Фото: www.boredpanda.comwww.zimcolor.com

Квірність - це відрижка влади, рекомбінація наявних механізмів експресії, які, однак, не мають ніякої есенціальної приналежності до суб'єкта, який їх відтворює. Квірне "Я" є бінарною опозицією до влади. Це те, що набуває значення лише через протиставлення. Така формація, очевидно, не в змозі протиставити щось радикально нове існуючому ладу, врешті, стоїть питання про те, чи можна взагалі говорити про "нове" в світі-інтертексті. Квірність не пропонує звільнення як такого. Вона пропонує ліквідацію того, завдяки чому вона існує, — обмежених теоретичним дискурсом форм влади.

Квірність пропонує альтернативний проект, але це не проект необмеженої свободи, не проект "свободи self-expression", адже квірна свобода є відрижкою офіційної, нормативної свободи.

Вона є тим, що вже було помислено, артикульовано і поміщено у секцію "недозволеного". Квірність працює з цією секцією недозволеного (обмеженого), створюючи для нього способи експресії, які, тим не менш, самі є бріколажем з того, що вже було запропоноване владним дискурсом.

Willy Verginer

Квір пропонує не чудовий світ самодостатнього суб'єкта, незалежного від влади. Квір пропонує радикальну редефініцію існуючих категорій розрізнення. Однак ствердження їхньої не-необхідності не є поринанням в прекрасний світ "нового", "звільненням" якогось незаплямованого владою агента, невідомий запаморочливий світ різноманіття і змін. Квірність — це спроба створити альтернативну мову для пригноблених, спроба перевизначити межі ідентичності, кордони боротьби. Підтверджуючи значимість квірної критики есенціалізму, категорій статі та гендеру, необхідно окреслити кордони, в яких функціонує квір. І ці кордони — кордони влади.

*невизначеної, необмеженої

RECOMMENDED