50 РОКІВ ПІСЛЯ 1968-ГО МИ ГОВОРИМО НЕ ПРО ІСТОРІЮ ПОКОЛІННЯ, А ПРО МІФ ДОВКОЛА

Чому 1968 у Німеччині почався роком раніше, і що таке "поколіннєвий проект"? Пропонуємо до прочитання першу частину лекції відомої німецької культурологині, історикині та дослідниці літератури Аляйди Асман «1968 у Німеччині: покоління з двома етапами та обличчями», яка відбулася в рамках проекту «Київський Інтернаціонал – ’68 СЬОГОДНІ», організованого ЦВК.

Аляйда Ассман (Німеччина, 1947) – історикиня, культурологиня та дослідниця літератури. У 1993–2014 роках завідувала кафедрою англійської літератури та теорії літератури в Університеті міста Констанц, Німеччина. Як гостьова професорка викладала у Принстонському, Єльському, Чиказькому, Віденському та інших університетах. У 2017 році разом зі своїм чоловіком Яном Ассманом отримала Премію Бальцана. Серед останніх публікацій англійською: «Культурна пам’ять та західна цивілізація» (2012), «Тіні травми: пам’ять і політика повоєнної ідентичності» (2016).

 

Що таке покоління? В 1928 році соціолог Карл Маннгайм почав говорити про це в своєму есе “Проблема поколінь”. Він підняв питання про те, що, власне, трансформує людей, об’єднаних певним віком в покоління? Що пов’язує їх разом? Яким чином вони відрізняють себе від інших поколінь? Певні покоління ретроспективно реконструюють історики_ яких цікавить момент колективного досвіду. Вони використовують означник “покоління” для того, щоб періодизувати, позначити часові мірки якогось покоління. До прикладу, "бебі-бумери" - це американська назва для певної спільноти людей, які народились між 40 та 50-ми роками після Другої світової війни. Це дуже описовий ярлик, який не охоплює певне колективне самоуявлення цієї генерації. Проте ви ніколи б не сказали, наприклад, що я належу до “бебі-бумерів”.  Це дуже сильно відрізняється від поняття “покоління 68 року” , яке в Європі приписане до певної вікової групи, але разом з тим радше позначує людей, які пережили певний спільний культурний та історичний досвід. Таким самим чином інші покоління оцінюють, визначають кількісно. Їх вираховують відповідно до певної основної події - моменту народження цього покоління або його самовизначення через подію, яку ми обираємо як початкову точку для нашої нової історії. Це можуть бути війни чи геноциди, або, наприклад, якщо говорити про індивідуальні родини, іміграції, від яких відраховують перше, друге, третє покоління від моменту переїзду. 

 

Фото: Олександр Коваленко


Покоління не є однорідними - вони відрізняються від інтелектуальних трендів, від мистецьких рухів , від політичних партій. Генерація формується з меншої або більшої кількості індивідів, які утворюють певний стиль та образ для всієї групи, інтереси якої вони мають представляти. Проте завжди є величезна кількість людей, які можуть не вважати себе належними до цього покоління, і поколіннєва афіліація не є питанням вибору чи зміни - воно залишається з нами на все життя. 

Карл Маннгайм продовжував досліжувати покоління в рамках теорії модернізації, яка досліджує, що керує історією, викликає інновації, прогрес та зміни.  Відповідно до його досліджень - це покоління, які посилюють та пришвидшують історію, ініціюють розвиток, приштовхуючи суспільства до руху в нових напрямках. Він вважав, що покоління є надзвичайно важливими агентами змін, бо представляють молодь , яка є більш відкритою та гнучкою до змін і вражень від них, ніж будь-яка інша соціальна група. Тому більшість досліджень присвячені саме цьому короткому вікну можливостей, яке закривається, коли ця група людей входить в середній вік і зникає в нудному мейнстрімі суспільства. 

Додам три важливі моменти до цього дослідження Маннгайма, які будуть важливими для покоління 68-го року.
По-перше, покоління не є однорідними через те, що вони витворюються специфічними історичними, національними, політичними та культурними, місцевими та глобальними умовами. Друга важлива заувага стосується того, що покоління не тільки оформлюються умовами, в яких вони виникають, і які визначають конкретну кількість можливостей, яка стоїть перед ними, але так само вони формують самі себе через відкритість до проблем, моральних питань, криз та цінностей, на які їм потрібно знайти нові відповіді. І ці відповіді можуть стати тим, що я би назвала історичним поколіннєвим проектом. По-третє, покоління визначаються не тільки юністю, але і дорослішанням.

Це означає, що генерації не можна описувати конкретним роком чи подією - вони мають бути охоплені протягом всього свого існування. Покоління 68-го року в Німеччині помітне не тільки наприкінці 1960-х років, коли ця група людей була в межах своїх 20-ти років, проте так само знову отримує свою вагу в 1980-х роках, коли їм вже було за 40. Кожна з фаз означена різними поколіннєвими проектами, проте вони чітко доповнюють одне одного й поєднуються в індивідуальних біографіях. 

Закон парадоксу полягає в тому, що дати, комеморації та ювілеї разом з історичною відстанню наближають нас до подій минулого. Історичний ювілей відслідковує частину минулого і доносить її в сучасне задля того, щоб знову обговорити і переоцінити значення якихось подій. Комеморації відкривають вікно можливостей для історичних рефлексій. Ця магія зникає, як тільки специфічна комбінація цифр змінюється (в цьому сенсі нуль є найбільш важливою цифрою, щоб викликати наше почуття історії). Практики пам’яті надзвичайно важливі для саморозуміння і створення власного образу кожного суспільства.

 

Фото: Олександр Коваленко


Досвід покоління 68-го року наразі стає все більш і більш важливим. Загальновідомо, що після появи у 1948 році німецької держави, саме воно розпочало формування нового демократичного суспільства у Німеччині. 
1968 рік справді став символічним, навіть міфологічним, роком. Як і всі символи, він наповнений емоціями, асоціаціями та концептом пам'яті . Проте він не надто точний. У Німеччині визначальний момент стався вже в 1967 році, коли, під час демонстрації 2 червня проти приїзду до ФРН іранського шаху, поліцейський застрелив студента Бенно Онезорга. В харизматичного студентського лідера з лівими поглядами Руді Дучке стріляли пізніше, 11 квітня 1968 року. Дуже швидко після цього відбулися інші європейські події: перш за все,  демонстрації студентів за місяць після цього в Парижі,  які позначили пік революції студентів, що підтримували ліві погляди. Чотири місяці потому розпочалися студентські демонстрації у Чехословаччині, які завершилися смертю Яна Палаха та інших студентів. Якщо у травні в Парижі студенти протестували проти нерівноправності у демократичних державах, у серпні 1968 року у Празі студенти протестували  проти не-ліберального комуністичного режиму та комуністичної окупації. Хоча основні події в Празі та Парижі відбулися 68-го року, їх дуже важко  підвести під один знаменник. Вони дуже чітко показують поділ між Заходом і Сходом під час Холодної війни. Разом з тим вони  взаємопов'язані і показують демократичні ідеї Заходу, які поширюються на Схід, і комуністичні ідеї Сходу, які поширюються на Захід.  
Ми захоплюємося та приписуємо поколінню 68-го зміну нашого стилю життя, демократизацію суспільства, реформування інституцій, поривання з нацистським минулим…

50 років потому ми говоримо не про історію покоління, а про міф, створений навколо нього. 1968 рік став універсальним символом, який допомагає нам говорити про нашу нинішню ситуацію, синтезуючи багато інших революційних повстань і рухів соціальних змін,  які відбулися в 60-х роках минулого століття. У найбільш загальному сенсі  68-й зараз позначає перехід від традиційного суспільства Холодної війни до сучасного; наголошуючи на визволенні від буржуазних традицій, на боротьбі за політичну рівність, на ролі нової культури - хіпі, джазу,  “дітей квітів”, емансипації, постколоніальної політики, руху за мир та екологічну свідомість. Це все було вкорінено новими медіа: радіо, кіно та кольорове телебачення, які вперше з'явилися саме у 1967 році.  До того моменту, як генерація 68-го забажала звільнити весь світ, значною мірою вона вже була вільна. 


Разом з тим як це покоління ставало все більш ідеологічно та політично наповненим, сам концепт вивільнення та боротьби за свободу змінився від мирного протесту,  руху за громадянські права у США,  до воєнної інтервенції, яка потребувала ще нових інтервенцій і не виключала використання насильства. В 60-х роках молодіжний рух розпочався з більш лівих політичних програм, ліберальних цінностей, з гасла “Пролетарії всіх країн, єднайтеся для того, щоб боротися зі світовим капіталізмом” і завершився навіть симпатією  до автократичних режимів та ігноруванням практик диктатур.
Якщо говорити про НДР,  не було проти чого протестувати: вимоги молодіжного протесту уже були виконані урядом як таким. У німецьких кінотеатрах зараз показують дуже цікавий фільм “Тихий клас”.  Там йдеться про групу студентів, що вчилися на той момент в НДР, які протестували проти вторгнення до Угорщини у 1956 році. Вони протестують колективною хвилиною мовчання. В той час, як покоління 68-го у Західній Німеччині робить абсолютно протилежне - порушує мовчанку. Коли ми говоримо про 68-й рік, маємо говорити не тільки про якийсь універсальний символ,  проте маємо так само говорити про специфічний історичний, культурний  та політичний контекст різних поколінь 68-го. 

Другу частину лекції читайте тут.

 

VECTOR:media

RECOMMENDED