БАТЬКІВЩИНА ПРОСТО ТАК ТЕБЕ “НЕ ВІДПУСТИТЬ”. ПРО МІГРАЦІЮ В ЕПОХУ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

15:41 18/12/2017
Як це, бути мігрантом в епоху цифрових технологій? Чи можна на всі 100% зануритись в мультикультурний контекст й "розчинитись" в ньому? Та чому мігрантам небезпечно коментувати політичні події з батьківщини? Про це редакція VECTOR:media поговорила з Андрієм Мовчаном - українським журналістом й блогером. Він вже понад три роки живе в Іспанії й має, що розповісти про свій досвід.

- Як це, бути мігрантом в епоху цифрових технологій? Чи зберігається зв'язок з українським контекстом, в твоєму випадку - політичним в Україні?

Життя мігрантів в наш час суттєво відрізняється від того, яким воно було ще років 15 тому. Я припускаю, що раніше зв’язки із батьківщиною втрачалися досить швидко і підтримувалися переважно через кола діаспор. Сьогодні батьківщина просто так тебе “не відпустить” - хочеш ти цього, чи ні, але все одно новини з твоєї країни, події у житті друзів та знайомих наздоганяють тебе закордоном. “Країна пролазить крізь кожну шпарину, і до підошов пристає”. Часом дуже хочеться, щоб прізвища Луценко, Шкіряк, В’ятрович і Саакашвілі ніколи не з’являлися у твоєму житті. Але вони як лайно на підошві, в яке вступив і, як би не витирав взуття об траву, всю дорогу відчуваєш, що воно десь поруч з тобою.

Я бачив Facebook сирійських біженців: їх стрічка новин сповнена обстрілів, страт і тортур - війна досі з ними, прямо в кишені джинсів.

Хоча, все ж, новини є вижимкою “надзвичайних” подій, тоді як нормативної щоденної рутини суспільства ти вже не бачиш. Через це, безумовно, на сприйняття батьківщини накладається чимало аберацій і воно стає викривленим. Тому думку багаторічних мігрантів щодо подій на батьківщині треба фільтрувати (навіть мою!). Через це я намагаюсь не писати аналітики по українській політиці. Проте, у мігрантів є перевага у тому, що вони можуть порівнювати свій попередній та нинішній досвід, і глянути на свою країну свіжим поглядом зі сторони - це багато чого вартує.


- Чи відрізняються сучасні мігранти від "традиційних"?

“Homeland online”, з одного боку, дозволяє не губити зв’язки із рідними та близькими як це траплялося раніше, з іншого - заважає повністю зануритися у мовний і культурний контекст нового оточення, стає певним бар’єром для інтеграції. Якщо, приміром, працювати фрілансером і не виходити із кімнати у Києві, чи у Мадриді, то різниця відчуватиметься тільки у цінниках супермаркета та рахунках за житло. Моя сусідка з Англії працює копірайтеркою дистанційно, прямо із своєї барселонської кімнати. За пару років життя тут вона ледь здатна зв’язати кілька слів іспанською.


- Інтернаціоналізм на ділі: чи відчуваєш ти себе "громадянином світу"  в країні ЄС? Наприклад, чи був дискомфорт в спілкуванні з людьми спочатку й яка динаміка цих змін?

Громадянином світу я відчуваю себе на всі 100%. Барселона - одне з найбільш мультикультурних міст континенту. Мігранти й туристи з усіх країн світу тут є невід’ємним елементом урбаністичного ландшафту. Пригадуєте гасло київського Євробачення “Celebrate Diversity”? Мені не зовсім ясно, що на 95% білий слов’янськомовний Київ із його націоналістичними настроями може знати про різноманіття? Для того, щоб відчути щось подібне, варто побувати й пожити у такому Вавилоні як Барселона. Часом у мене навіть зникає відчуття, ніби я живу в Іспанії.

Усі мої сусіди по квартирі - англомовні з цілого ряду країн Європи.

На вулицях у центрі міста часом не почуєш ані іспанської, ані каталанської. Що вже й казати про усю гамму кольорів та відтінків шкіри. Вулицями Старого міста можуть йти німецька туристка у одязі з бутику Desigual, їй на зустріч - пакистанська мігрантка у сарі, а попід стіною сидітиме місцевий панк у футболці Sex Pistols.

Мій персональний досвід іще більш космополітичний, оскільки зараз я працюю в одній транснаціональний корпорації. Наш ліфт - це підйомник на вищі поверхи цієї Вавилонської вежі. Тут поруч лунають російська, англійська, французька, португальська та всі інші міжнародні мови світу.

А місцеві прибиральниці кепкують із німців, що ті не розуміють іспанської.

Іноді, у світлі останніх подій, мене питають: “Чи можна жити у Барселоні без знання каталанської?” Можна. І навіть без знання іспанської. Хоча і перше, і друге - все ж, надзвичайно бажані опції. Як не крути, культурний бар’єр із “аборигенами” все одно лишається, навіть якщо ти вже навчився висловлювати думки їх мовою. Традиційно місцеві живуть своїм ритмом і своїми проблемами. А вони суттєво різняться від мігрантських. Тому на те, щоб повністю стати “своїм”, навіть попри толерантність та відкритість, можуть знадобитися роки.

Менше з тим, я дуже ціную досвід перебування у цьому Вавилоні. Здається, весь світ зустрівся у одному місті. І якщо ти відкритий до сприйняття такого виру diversity, як тут не відчути себе антропологом доби великого переселення народів?

***

Андрій Мовчан - український журналіст, блогер, понад три роки живе в Іспанії. 

 

 

VECTOR:media

RECOMMENDED