ДЕ ХОЧЕМО, ТАМ І ХОДИМО: ЗА СВОБОДУ ПУБЛІЧНИХ ПРОСТОРІВ

17:41 22/6/2018
Напередодні Дня Конституції київські активісти вийдуть, щоб нагадати про дотримання базових прав та свобод кожної людини на території України. "Останнім часом доводиться запитувати про посилену охорону для проведення заходів та акцій, які спрямовані на прийняття себе як особистості та краще розуміння інших людей та спільнот в Україні. Це вже є необхідністю, тому що відбуваються систематичні напади на культурно-просвітницькі, правозахисні, мистецькі акції, в тому числі на території навчальних закладів та конференц-центрів", - пишуть організатори в анонсі акції "Хочемо і ходимо". Про те, чому нам потрібні вільні публічні простори та що їм загрожує ми поговорили з організаторкою акції архітекторкою та активісткою Марією Полтораченко.

- Маріє, чому ви вирішили провести цю акцію?
За останні кілька місяців в нас накопичилося чимало інформації про випадки правопорушень з боку різноманітних ультраправих організацій, які себе  популяризують за рахунок скоєння злочинів різної тяжкості та вихваляння цим в соцмережах. Ми збираємо подібні випадки у фейсбук-групі “Обійдемось без дружинників”, яку створили одразу після проведення однойменної акції у лютому.

- Що для вас означає вільний публічний простір?
Вільний публічний простір потрібен для можливості комунікації всіх соціальних прошарків населення між собою, без небезпеки, що якась гомогенна спільнота поставить себе вище за інших та почне на витісняти один по одному тих, хто знаходиться поза цією спільнотою.

- Що/хто загрожує вільному публічному простору в сучасній Україні?
На жаль, себе аж надто виокремлюють екстремістські ультраправі групи на кшталт: “Традиції і порядок”, “Катехону”, “Зентропи”, “Сестринства св. Ольги”, “С14”, “Національні Дружини”, “Правий сектор”, “Карпатська Січ” та інші. Вони збираються в групи по 20-30 осіб з метою організованого зриву лекцій, тренінгів, прес-брифінгів, круглих столів, вуличних акцій та інших мистецьких, просвітніх та правозахисних громадських акцій. Активісти, представники нацменшин та сексуальних меншин відчувають себе беззахисними в публічному просторі, оскільки на них фізично нападають та наносять травми різної тяжкості представники таких організацій. Останнім часом, крім представників ЛГБТКІ+ спільноти, під регулярною атакою знаходяться і роми.

- Чи пов’язані такі “вільні публічні простори” з політикою?
Насправді так, пов’язані, оскільки будь-який публічний захід дозволяє висловити власну громадянську, а іноді і політичну позицію та знайти однодумців. Показова агресія направлена на організаторів та учасників окремих акцій є також елементом масової пропаганди з боку радикальних угруповань, що мають на меті потім здобути більшу політичну підтримку серед виборців, маніпулюючи негативними емоціями людей та бажанням швидко щось вирішити із застосуванням сили, навіть якщо це посилює антагонізм та створює ще більші проблеми в майбутньому.  

- У чому корінь проблеми?
Важко сказати. На мою думку, основною причиною є поширення депресії та зневіри серед населення у зв’язку з психологічними травмами, отриманими після Майдану та раптовим початком війни. Користуючись подібними настроями серед людей ультраправі екстремісти розпалюють агресію в бік тих чи інших соціальних проблем чи окремих особистостей та груп. Таким чином, вони ніби дають можливість дати вихід своїм негативним емоціям, але де факто лише посилюють депресивні почуття та намагаються підсадити людей на жорстокість, ненависть та застосування силових методів. Безкарна систематична агресія зомбує та лишає їх прихильників у замкненому колі з обіцянками успіхів на політичній арені.      

- Яка перспектива вас лякає чи що насторожує в таких тенденціях?
Окрім фінансування “освітніх” проектів екстремістської групи С14 державою, тобто платниками податків, турбують також практики так званих сафарі, тобто полювань на активістів з метою нанесення фізичних та психологічних травм різної тяжкості. Дуже непокоїть також мережа дитячих таборів Нацкорпусу, що з’явилися по всій Україні. Навіть назва “юнкори” вже прямо натякає на тоталітарну ідеологію та тяжіння до мілітаризму, що більш властиво Росії.

- Чи дійсно акція може щось змінити? Чи потрібні ще якісь заходи?

Недільна акція може привернути увагу до системної проблеми ультраправого насильства та пропаганди, які вже багатьом і так відомі, але нічого, на жаль, не змінюється. Те, що Прайд цього року  добре охороняли є наслідком багатьох звернень міжнародних організацій, депутатів, омбудсмена і т.п. Наприклад, такий самий фестиваль рівності в Чернівцях не вдалося провести у травні, бо з Києва приїхала група в 30 представників ультраправих організацій і поліція стала на їх сторону. Напади та інформаційні вкиди з використанням мови ненависті є регулярними, тому і поліція має регулярно на них відповідно реагувати та кваліфікувати ці злочини, як злочини на ґрунті ненависті. Для цього потрібна консолідована громадянська позиція людей різних прошарків інакше в нас зникне полеміка, і лишаться хіба що один-два марші на рік для західних глядачів. Заходи мають бути різноманітними та відносно регулярними, так само як і звернення до поліції, прокуратури та інших органів влади - тоді ми побачимо якісь зрушення.

* Лінк на подію в Facebook тут.

 

VECTOR:media

RECOMMENDED