ХРОНІЧНИЙ ПОШУК РОБОТИ

14:15 16/10/2018
Альона Мамай – молода художниця. Для неї, як і для більшості випускників вишів, пошук роботи – завдання першочергове. Але що робити, якщо увесь попередній досвід – з десяток виставок й перформансів – не рахується, бо “не офіційно і в трудовій не записано”? Тож Альона вирішила перетворити свій пошук офіційної роботи на мистецький жест: вона стала на облік до Центру зайнятості, вчилась писати резюме разом з іншими безробітними, спілкувалась з держслужбовицями й отримувала 400 грн допомоги з безробіття. Цей проект вона назвала “Прірва”. Ми розпитали в Альони, як це було й наскільки глибокою виявилась її “прірва”.

- Розкажи про свій проект? Чому “Прірва”?

Прірва - це провалля, ущелина, розрив у просторі. Але це може бути також розривом у часі: коли людина різко маргіналізується, втрачає закріплену соціальну роль. Бути в прірві - це про людину в депресії; із наркотичною залежністю; про “безробітних”. Я хотіла розібратись із цим станом, бо сама зараз у “прірві”. Я хотіла прокричати із глибини прірви, що там на дні й чи варто її боятись.

Для цього я стала на облік у Центр зайнятості (ЦЗ), установи, яка працевлаштовує людей офіційно й виплачує їм допомогу по безробіттю. Я вирішила, що це буде художній проект, який триватиме від дня, коли я стала на облік, і до мого підпису в договорі з роботодавцем.

Для документації мого перебування в ЦЗ я використовувала щоденники, куди заносила свої враження, і збирала талони й інші документи, які видавали мені інституції, пов’язані з моїм пошуком.

Після того, як я офіційно влаштувалась на роботу, я відкрила виставку “Прірва” в Києві, у Singulart на Петропавлівській 34А. Зараз планую ще одне відкриття.

- Як це було, стати на облік в центр зайнятості? Який твій досвід взаємодії з цією інституцією?

На початку мені дали декілька анкет, які мали би визначити, наскільки я вмотивована працювати. Там було багато про стать, треба було постійно вказувати чоловік я, чи жінка. Чиста формальність. Далі я мала близько двох тижнів чекати, коли мене поставлять на облік. Цей термін встановлений законом. Далі раз у кілька тижнів я мусила з’являтись у ЦЗі й звітувати як проходять пошуки роботи. Там мені дуже рідко пропонували вакансії.

Також я ходила на семінари по тому, як правильно заповнити резюме. Деяким людям пропонували записати відео-резюме для роботодавців. Семінари не були настільки обов’язковими, як відвідини службовиці, за якою людина закріплена. Але якщо запис є, а людина не приходить на вказаний час на подію в ЦЗ - її штрафують.

- 400 грн допомоги. Як ти їх витрачала? Вони реально допомагають?

400 грн - це найменша сума в центрі, її дають людям, у яких пуста трудова книжка. По факту від цього страждає одна із найбільш незахищених верств населення - прекаризована молодь, у якої не вистачає ресурсів шукати офіційну роботу, яка високо оплачується.

На таку суму в якості допомоги по “безробіттю” я розраховувати не могла. Хоча в момент, коли гроші приходили, було все ж приємно - можу зайти в “Космо” сама купити собі шампунь, а не витрачати на це гроші батьків.

Був момент, коли я пропустила декілька семінарів з пошуку роботи у ЦЗ, мене оштрафували - зняли половину допомоги, себто я отримала 200 грн. Коли прийшло смс про штраф, мені було прикро, я дійсно образилась на ЦЗ.

- Хто був твоїми “колегами” з пошуку роботи в центрі?

Атмосфера в Центрі зайнятості мене пригнічувала. Здавалось, що всі жаліють себе: як службовиці ЦЗ (там працюють винятково жінки), так і “безробітні”. Службовиця, яка вела перший семінар, розказала, що котрийсь із відомих політиків заявив, що всі центри зайнятості треба закрити, буцім усі в тих центрах, включно з робітництвом, - “ледацюги”. На тому ж семінарі одна із “безробітних” постійно вставляла репліки на кшталт  “а якщо я двадцять років опікувалась інвалідом і не маю трудової книжки, як мені жити на ці копійки?”.

Мені варто було тільки зайти в центр, як я відразу відчувала цей гніт. Навіть люди, які шукали роботу лише декілька днів, уже були підбитими... Думаю, це пов’язано із загальною стигмою, яка накладається на “безробітних” як неадаптованих до життя, бідних людей.

- Розкажи, як ти шукала роботу?

Я пішла в ЦЗ в першу чергу від безвиході й бажання витягти себе з цього стану. Я відчувала певний тиск з боку оточення через неофіційну працевлаштованість, за те, що я навіть себе саму не можу стабільно забезпечити. Тому так, я шукала роботу насправді.

Я попросила знайти мені роботу за фахом, записаним в дипломі - тобто “художниця” (монументальний живопис). Усе, що мені запропонували - розписувати чашки під Вишневим, але це була робота для людей з інвалідністю, я не могла туди податись. Службовиці із ЦЗ прямо мені заявили, що вакансій за таким фахом, як у мене, немає. Тому, гіпотетично, вони можуть запропонувати будь-яку роботу, і якщо я відмовлюсь більше, ніж два рази, мене знімуть з обліку в ЦЗ.

- Як тобі вдалось знайти роботу?

Я “перепрофілювалась” і почала шукати, де можна влаштуватись викладачкою. Це дало мені певний карт-бланш, бо викладацтво наймають з нового навчального року, і оскільки я зареєструвалась в ЦЗ на початку літа, мене не особливо чіпали. Врешті я самостійно знайшла вакансію “керівник групи образотворчого мистецтва” в Будинку дитячої творчості. Цікаво, що в усіх вакансіях, на які я наштовхувалась, професії зазначені без фемінітивів, хоча фах очевидно “жіночий” (тобто низькооплачувана непрестижна робота). Коли мене вже заочно прийняли в будинок, у базі ЦЗ з’явилась вакансія “художник” в Сільпо. Але я вже не могла туди подати своє резюме.

- Як думаєш, що сьогодні означає для українця стати безробітним?

Для українця це явно не так критично, як для українки.... У ЦЗ в якості “безробітних” було набагато більше жінок, ніж чоловіків.

Коли я прийшла в цю установу, у мене запитали, чим я займалася рік після закінчення академії. Коли я описала, що брала участь у виставках, влаштовувала акції й перформанси, наступним питанням було “Чи записано це в трудову книжку? Якщо ні - ви безробітна”. Я впевнена, що не одна зі схожою ситуацією. Люди працюють роками без трудової, часто на декількох роботах. Офіційно вони безробітні.

Фото Діна Артеменко

VECTOR:media

RECOMMENDED