ПРИХОВАНІ АКТИВІСТКИ #METOO? ЖІНКИ З РОБІТНИЧОГО КЛАСУ

20:31 27/9/2018
Прибиральниці та працівниці фаст-фуду - з них починається #MeToo. Тож давайте говорити про те, що відбувається з ними. З нами, реальними жінками. Кількатисячні протести охопили Америку. І цього разу мова не про Вайнштейна і його зіркових жертв. В чому щира сила руху #MeToo? Читайте переклад статті Alissa Quart, опублікованої на the Guardian.

Прибиральниці та працівниці фастфуду, а не зірки, є точкою відліку руху #MeToo. Час звернути увагу на них.

Минулого четверга працівниці та працівники McDonald’s у десятьох містах США покинули свої робочі місця, щоб вийти на протест проти повсюдних сексуальних домагань. За тиждень до цього, прибиральниці в Каліфорнії пройшли 100 миль від Сан-Франциско до Капітолію в Каліфорнії, щоб підтримати законодавство проти сексуальних домагань. Тим часом, профспілка прибиральниць, SEIU, у партнерстві з Жіночим Центром Східного ЛА (East LA Women’s Center), проводить тренування з жіночої самооборони, воркшопи по боротьбі з домаганнями та займається промоцією гарячої лінії для постраждалих. Ще один вражаючий крок - масові виступи протестувальниць по всій країні на підтримку каліфорнійської професорки Крістін Блейзі Форд, що звинуватила кандидата на посаду Верховного судді Бретта Кавано в спробі згвалтування у старшій школі.

 

Фото: Richard Vogel/AP

Ці зусилля представляють той елемент руху #MeToo, який ми мало бачимо та чуємо, - протест, обурення і відчай звичайної жінки, а не знаменитості з руху #MeToo, яку ми часто бачимо на церемоніях нагородження або у Твіттері.

Рік потому, як кілька відомих акторок популяризували рух #MeToo - і 12 років після того, як цей вираз був вигаданий активісткою Тарана Берк - нас заполонили історії зірок-злодіїв і зірок-жертв, від жахливих вчинків Леса Мунві на посаді виконавчого директора CBS до публічної суперечки між зірками #MeToo Роуз Макгавен та Азією Ардженто, до “саможалісного недовибачення” чоловіків, звинувачених у сексуальних домаганнях, як-то колишніх радіоведучих Джона Хокенберрі та Джана Гомеши, чиї свідоцтва цього місяця опублікували Harper’s і the New York Review of Books відповідно.

 

Але настав той момент, коли ці вельможні імена мають залишити сцену. #MeToo має стати рухом для всіх - для звичайних жінок так само, як і для найбільш відомих серед нас. І для цього ми повинні чітко визначити #MeToo водночас як те, чим рух насправді є і чим має бути. Робітничий рух.

 

Якщо ми не повернемо фокус #MeToo до фаст-фуд працівниць, прибиральниць, працівниць на фермах, касирок та офіціанток, до професорок та бібліотекарок, ми будемо і далі читати та слухати про знаменитостей-злодіїв - врешті, це зворотний бік монети знаменитостей-жертв.

Ця сумна гра - назви наступного чоловіка, який виповзе з пригрітого грошима так званого вигнання, щоб вимагати жалю публіки - продовжуватиметься. Один з таких “експонатів” - це Гомеши, який ніжно пише про себе як “колишню “зірку”, що опинилася на задвірках” після того, як 24 жінки звинуватили його у брутальній поведінці, включно з побиттями та придушеннями, виставляючи ці історії як казкові. (Гомеши був звинувачений у сексуальних злочинах, але згодом виправданий).

І на противагу, хоробрість цих бідних жінок з робітничого класу, працівниць McDonald’s або навіть представниць середнього класу, яку вони виявляють у цій боротьбі, рідко виглядає драматично або саможалісно. Те, чим вони ризикують, - звільненням, депортацією або навіть фізичною шкодою - значно переважає ризики знаменитих жертв чи переслідувачів.

Усі разом, ми маємо звернути наш пильний погляд на них.

 

“Ми маємо почути людей - не акторок, не тих людей, в яких ви берете автографи, а тих, хто прибирає у нічні зміни, хто вже десятками років бореться з цією проблемою”

 

каже представниця організації Об’єднаних сервісних працівників Заходу SEIU (SEIU United Service Workers West) Алехандра Валлес. Алехандра репрезентує “невидимих жінок”, як вона їх називає. “Якщо ж видимі жінки з #MeToo не дослухаються до інших - важливий шанс буде втрачено”.

 

Згідно з нещодавнім дослідженням, 40 відсотків жінок, що працюють у сфері фаст-фуду, стикаються з небажаною сексуальною поведінкою на робочому місці. Фото: Scott Olson/Getty Images

Берніс Єнг, авторка книги “Щоденна робота: боротьба за припинення сексуального насильства проти найбільш уразливих працівниць у Америці”, сказала мені, що є та “специфіка”, яка має місце на окремо взятих посадах та професіях. Потрібно розглядати проблему “галузь за галуззю, робоче місце за робочим місцем”, у кожному випадку визначаючи специфічний спосіб, у який працівниці зазнають жорстокого поводження.

“Якщо ви просто думаєте “сексуальне насильство трапляється”, ви думаєте надто узагальнено, тож можете відійти далеко від самої проблеми”, каже Єнг. “Надзвичайно важливо знати, що у кожному контексті: на співбесідах, у кімнатах готелів, у лікарнях, у церквах щодо жінок-пасторок, це відбувається зовсім по-різному”.
Навіть траекторії тих представників “блакитних комірців”, що здійснюють сексуальні домагання, можуть сильно відрізнятися від тих, які застосовують найбільш впливові серед сексуальних нападників. Чоловікам з робітничого класу зазвичай не дають можливості розписувати жалісливі оди про їх колишню славу у національній пресі -  із цитатами з Лоліти та Брамса, як це зробив Хокенберрі, щоб пояснити свої очевидні нахили до переслідування. Але відносна невидимість “блакитних комірців” також працювала на їх користь. Як пояснює Валлес, часто цим чоловікам не навсправжки “дають по рукам”, а потім переводять на нову роботу, де вони і надалі відтворюють таку саму поведінку.

Є сучасні рухи, які мають успіх, при цьому в них не домінують історії про зірок. Як-от Black Lives Matter. Просто для порівняння, типажі на кшталт Лео Ді Капріо зі своїми нафтожерливими реактивними літаками висять тягарем над іншим сучасним рухом - екологічним.

Менш “зірковий”, але більш робітничо-орієнтований рух  #MeToo означає включення не лише бідних жінок з робітничого класу, але і жінок з середнього класу. Як-то технічних експерток, яких я інтерв’ювала п’ять років назад у Сан-Франциско, або багатьох з тих жінок, які виходять на протести по всій країні проти Кавано. На одній технологічній конференції, прикро відомій за сексуальні домагання, я спостерігала, як один з чоловіків-учасників прямо на сцені часто вставляв свої зауваження щодо великих “буферів” однієї з доповідачок. І я була впевнена, що це абсолютно типова ситуація.

Здається, що кампанія Time’s Up намагається бути інклюзивною для прибиральниць та інженерок: організація “занепокоєна тим, що багато працівниць не отримують такої ж уваги, як зірки”, каже Єнг. І Національний альянс домашніх працівниць та працівників (National Domestic Workers Alliance) наполіг на тому, щоб поширити федеральні заходи по захисту від сексуального насильства на всіх працівниць, “закриваючи кожну прогалину”.

Крім того, знаменитості, звісно, можуть бути корисними для працівниць. Адвокати та захисники зірок сприяють жіночим адвокаційним проектам у ЗМІ та допомагають у зборі коштів серед дружніх до жінок донорів - і це все ще величезна робота. Жінки мають починати усвідомлювати те, як соціальна стратифікація створює умови для сексизму, і  об’єднуватися класово на боротьбу з цим. Так, як вони роблять цього тижня.

“Якщо ми не зрозуміємо, як нам вийти із зациклення на цих заголовках та голосах зірок, то як нам шукати подальші рішення?”, запитує Валлес. Люди можуть бути “надзвичайно зневажливими” у своєму ставленні до тих жінок, які перевертають їхні бургери в McDonald’s або миють душові в готелях-бутиках і скляних офісах, або навіть до тих, хто прибирає на полички книжки їхніх дітей. І все ж таки, слухати цих жінок, їхній досвід та незгоду, як показує сучасний активізм, це “єдиний спосіб, у який рух #MeToo може стати реальним рухом”, наголошує Валлес.

 


“Нам не треба вашого співчуття”, додає вона. “Нам треба, щоб ви вчилися у нас”.

 

Оригінал статті читайте тут.

VECTOR:media

RECOMMENDED