"ПРИХОВАНИЙ МАРКСИЗМ" ТА ІСТОРИЧНА НАУКА. ІНТЕРВ'Ю З СЕРГІЄМ ГІРІКОМ

11:35 9/11/2018
Як це, бути істориком-марксистом в сучасній Україні? Розповідає Сергій Гірік.

Питання радше в тому, як не бути істориком-марксистом? За великим рахунком, марксизм як спосіб дослідження історії суспільства, тобто формаційна теорія розвитку суспільства, настільки міцно закріпилася в інтелектуальному житті України, що навіть ті, хто декларує себе його супротивниками, все одно оперують марксистським поняттєвим апаратом. Тобто, за великим рахунком, є марксистами.

Слід наголосити, що бути істориком-марксистом чи соціологом-марксистом зовсім не означає мати ліві переконання. Цілком можливо погоджуватися з основними тезами марксистської методології і при тому бути переконаним антикомуністом. Інше питання, наскільки це буде чесно, але нічого неможливого в такій позиції немає. Багато дослідників, які, судячи з їхніх праць, є цілком собі марксистами, бояться цього слова. Іноді це виглядає кумедно.

Разом з тим, поділ на класи, які виділяв Маркс і марксисти ХІХ-першої половини ХХ ст., уже не актуальний.

Класовий поділ сучасного суспільства не дуалістичний, бо є не лише експлуататори і експлуатовані. Значна частина “експлуататорів” одночасно є об’єктом експлуатації, а багато експлуатованих є “експлуататорами” інших груп. На це все накладається набір груп, дискримінованих за ґендерними, віковими, етнічними ознаками, ознакою відсутності громадянства... У кожній із цих груп є свої привілейовані чи ще більш упосліджені підгрупи. У часи Маркса та з його перспективи усе виглядало простіше. Та й сам Маркс не був марксистом. Він заклав основи цієї методології, а остаточно сформувалася вона вже після його смерті.

В чому особливість марксизму як історичного методу? Які переваги він дає та що дозволяє побачити?

Марксизм, передовісім, є універсалістською й прогресистською концепцією історичного розвитку людства. Він дозволяє бачити подібні риси у боротьбі класів чи інших соціальних груп у різних точках Землі та відсторонитися від підходів, які зосереджуються на особливостях одного континенту чи на штучному протиставленні історичного досвіду різних “цивілізацій”. Власне, марксизм дозволяє взагалі заперечувати так звану “цивілізаційну теорію” як антинаукову.

Можете назвати особливості в історичних процесах, на які в першу чергу звертає увагу історик-марксист?

На це питання було б просто відповісти років 70 тому. Тепер усе не так прямолінійно. Коло тем, які леґітимізовано в історичній науці, значно розширилося. Але таки можна простежити спільні риси у виборі тем. Ті, хто використовують марксистську методологію, значно частіше звертають увагу на конфлікти між привілейованими й дискримінованими групами, на історію емансипації окремих груп, на соціально-економічні передумови дискримінації чи вплив економічних факторів на її подолання.

Але в той самий час історик-марксист може писати праці, у яких його марксизм ніяк не виявлятиметься — суто фактологічні чи джерелознавчі дослідження поки що ніхто не скасовував.

Ви особисто стикались з критикою марксизму як історичного методу? За що його критикують опоненти? Що вам видається найбільш вразливим в марксистському підході?

Критика марксизму як історичного методу, яку постійно доводиться зустрічати, передусім стосується його надмірного схематизму. Бо ж дійсно, формаційний підхід у його класичному вигляді застосовний перш за все до історії Західної і Центральної Європи. Те, що з марксизмом багато гуманітаріїв у пострадянських країнах знайомі передусім, а часто й винятково, за його вульгаризованими інтерпретаціями радянської доби, робить вразливим не марксизм as a whole, а саме один із варіантів спрощеного використання цієї методологічної концепції на практиці.

Крім того, у 1990-ті роки після видання “Основами” перекладу однотомного конспекту однієї з, на мою думку, найшкідливіших псевдонаукових праць ХХ ст. — “Дослідження історії” Арнольда Тойнбі — в Україні поширилася думка про гадану популярність “цивілізаційної теорії” у світовій історіографії і відмирання там марксизму. Частина істориків вважає, що аргумент про “застарілість” якоїсь концепції та існування “нової” є достатнім у суперечках про правомірність використання якоїсь історичної методології. Власне, аж дивно, як багато колег спромоглися прочитати скажімо “Століття крайнощів” Гобсбаума й не побачити, що це цілковито марксистська книжка.

Можливо, ви б могли розказати, як ви стали істориком-марксистом, був якийсь переломний момент чи все відбулось само собою?

Власне, я істориком став доволі несподівано для себе, бо ж навчався на філологічному факультеті і приблизно на третьому курсі раптово усвідомив, що вступив на нього ну геть помилково. І вже після того перекваліфіковувався в історики шляхом інтенсивної самоосвіти, дистанційних курсів, літніх шкіл тощо. І так аж до аспірантури й захисту дисертації вже з історії.

А от розуміння плідності марксизму як методології дослідження суспільства прийшло поступово. З читання робіт того ж таки Гобсбаума, Перрі Андерсона й загалом істориків кола журналу Past & Present, опрацювання журналів Critique: Journal of Socialist Theory, Historical Materialism.

Сергій Гірік на Facebook.

VECTOR:media

RECOMMENDED