ПРОБЛЕМА НЕОНАЦИЗМУ В УКРАЇНІ

14:49 28/3/2018
Ми публікуємо переклад статті «Commentary: Ukraine’s neo-Nazi problem» Джоша Коена, колишнього координатора USAID, для інформаційної агенції Reuters. Посилання на оригінал статті ви знайдете в кінці тексту.

Паралельно з боротьбою проти Росії та її ставлениками, Київ має вирішити ще одну проблему, яка знаходиться поза лінією фронту. Йдеться про ультраправих дружинників, які, часто за мовчазної згоди правоохоронних органів, можуть використовувати залякування й насильство, аби підвищити свою популярність.
28 січня в Києві пройшла демонстрація за участі 600 членів «Національних Дружин» - ультранаціоналістичної групи, яка обіцяє «використати силу для встановлення порядку». Цю загрозу ілюструють і їхні дії. Незважаючи на те, що запуск організації у Києві був мирним, проте вже наступного дня одягнені у балаклави члени «Національних Дружин» штурмували міську раду у місті Черкаси, переслідуючи депутатів вони змушували їх прийняти бюджет міста.
Багато нинішніх членів «Національних Дружин» раніше були частиною руху «Азову» - одного з 30 «волонтерських батальйонів», які спонсорувались приватними особами та які на початку війни допомогли армії захищати українську територію від уповноважених Росією сепаратистів. Попри те, що «Азов» використовує символіку нацистської епохи і набирає неонацистів у свої ряди, нещодавня стаття у Foreign Affairs дещо применшує потенційну загрозу з боку «Азову». У статті зазначається, що рух був «приборканим» інтеграцією в структуру українських військових сил. Загони дійсно більше не керують на фронті. Тепер про них потрібно думати в тилу.
Захоплення Криму викрило зношеність військових сил України. У цей час їх роль взяли на себе ультраправі загони, такі як «Азов» та «Правий сектор». Вони відбивали напади сепаратистів, тим часом як регулярна армія реорганізовувала власні сили. В результаті, чимало українців ставляться до парамілітарних угрупувань з вдячністю та захопленням. Проте чим радикальніше просуватиметься антиліберальна та нетолерантна ідеологія всередині подібних груп, тим більшою є небезпека у довгостроковій перспективі. Після Кримської кризи, парамілітарні угрупування були формально інтегровані в структуру української армії, але деякі батальйони протистоять повній інтеграції: «Азов», наприклад, має власний дитячий підготовчий табір та кар’єрний відділ, який інструктує рекрутів, що хочуть потрапити до “Азова” зі звичайних військових частин.
Згідно з Метью Шаафом, проектним директором Freedom House в Україні, «в Україні існують чисельні праворадикальні організації, і якщо волонтерські батальйони можуть бути офіційно інтегровані в державні структури, то деякі з них створюють окремі політичні та неприбуткові структури для реалізації своєї повістки». Шааф зазначає, що «підйом патріотичного дискурсу, який підтримує Україну в її конфлікті з Росією, співпав з очевидним збільшенням публічних проявів мови ненависті, яку використовують представники влади й посилюють медіа, і зі зростанням насилля щодо представників таких вразливих груп як ЛГБТ+ спільнота». Нещодавнє дослідження, проведене Радою Європи, підтверджує це спостереження.
Протягом останніх місяців, Україна відчула хвилю безконтрольних самосудів. Інститут «Республіка» повідомив , що активістів часто переслідують під час проведення офіційних зустрічей та зборів щодо політично неоднозначних тем на кшталт прав ЛГБТ+ та супротиву війні. «Азов» та інші загони атакували антифашистські демонстрації , засідання міських рад , художні виставки, туристів-іноземців та ромів. Прогресивні активісти кажуть про нову атмосферу страху, яка посилилася з часу минулорічного ножового нападу на антивоєнного активіста Стаса Сергієнка, що, як вважають, був організований радикальною групою С14. Брутальні напади на марші у Міжнародний жіночий день у декількох містах України спонукали Amnesty International до надзвичайно гучної заяви, яка застерігає, що «українська держава швидко втрачає монополію на насилля».
Україна не єдина країна, що має боротись з відродженням ультраправих рухів. Але спроби Києва інкорпорувати незалежні військові угрупування в регулярну армію, паралельно з почуттям обов’язку перед ними, робить приборкання ультранаціоналістичної загрози значно складнішим завданням, ніж будь-де. Згідно зі свідченнями Метью Шаафа та інституту «Республіка» українські екстремісти рідко отримують покарання за насилля. В деяких випадках – як напад С14 на акцію пам’яті двох вбитих журналістів – поліція затримує мирних демонстрантів замість праворадикалів.
Якщо бути відвертим, заяви Кремля про Україну як про гніздо фашистів є помилковими: ультраправі партії погано показали себе на останніх парламентських виборах, а українці з тривогою відреагували на демонстрацію «Національних Дружин» у Києві. Однак зв’язки між правоохоронними органами та екстремістами дають західними партнерам причину для занепокоєння. Нещодавно С14 та уряд міста Києва підписали домовленість, за якою С14 отримує дозвіл на «муніципальну варту», яка буде патрулювати вулиці; три такі загони, організовані з членів парамілітарних формувань, вже зареєстровані в Києві, а щонайменше 21 подібний загін діє в інших містах.
В ідеалі президент Петро Порошенко мав би очистити поліцію та МВС від прихильників праворадикалів, включно з самим міністром МВС Арсеном Аваковим, який має тісні контакти як з лідером «Азову» Андрієм Білецьким, так і з Сергієм Коротких - ветераном Азову, що обіймає високу посаду у поліцейських органах. Однак ризики занадто великі; Аваков є головним політичним суперником Порошенка та керує міністерством, що контролює поліцію, Національну гвардію та декілька колишніх добровольчих батальйонів.
Один з українських аналітиків підкреслив, що контроль над цими силами робить Авакова впливовим, а президенство Порошенка може не витримати пряму конфронтацію з ним. Ультранаціоналістичні групи і так часто погрожували Порошенко: включно з закликами до революції, тож можливо, йому потрібен Аваков саме задля стримування ультраправих.
Попри слабку позицію Порошенка, він все ще має декілька методів, які можуть допомогти зменшити ультраправу небезпеку. Хоч Аваков і контролює поліцію та Національну гвардію, Порошенко має контроль над розвідувальними службами та СБУ й може припинити взаємодію структур з С14 та іншими екстремістськими угрупуваннями. Порошенко також має висловити публічну підтримку маргіналізованим групам, таким як роми та ЛГБТ+ спільнота, і взяти на себе зобов’язання захищати права цих меншин.
Західні дипломати та правозахисні організації мають закликати український уряд стати на захист верховенства права та не дозволяти праворадикалам безкарно вчиняти злочини. Міжнародні донори можуть допомогти, фінансуючи більше ініціатив – на кшталт проектів Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що навчають українських адвокатів та правозахисників та покращують справедливий доступ до юридичної системи для представників маргіналізованих спільнот.
Не існує простого способу для викорінення ультраправого екстремізму, який отруює українське політичне та публічне життя, однак без рішучих та негайних зусиль, спрямованих на боротьбу з ним, вже незабаром ультраправий екстремізм може стати небезпекою для самої держави.

***

Оригінал статті тут, додаткова інформація про автора тут.

VECTOR:media

RECOMMENDED