ПУТЬ К СОЗНАТЕЛЬНОСТИ МОЖЕТ НАЧАТЬСЯ С ОДЕЖДЫ

14:18 7/12/2017
Історія швейного кооперативу ReSew починається з серпня 2016 року, коли учасниці швейного кооперативу "Швемы" Тоня Мельник і Марія Лук'янова переїжджають з Санкт-Петербургу до Києва, щоб розпочати власну справу. Кооператив робить наголос на екологічності власного виробництва і на просуванні ідеї апсайклінгу. Ми вирішили більше дізнатись про ці ідеї, а також поговорити про жіночу працю, виробничу самоорганізацію і де молодим людям шукати роботу.

 

- У чому полягає ідея апсайклінгу?

Мария: Это перешив старой одежды на новую. Существует довольно большая экологическая проблема из-за текстильных отходов и перепроизводства текстильных изделий. А часто ты не знаешь, что делать со старой одеждой, когда она приходит в негодный вид. Всё это заставило нас задуматься о том, как экономить человеческие ресурсы и ресурсы планеты.

Мария Лукьянова. Фото: VECTOR:media

Тоня: Останніми роками екологічні ідеї стають все більш популярними, зокрема в Україні. За кордоном вже цілий тренд на “еко”. Стає модним, класним і престижним купувати екологічні продукти, екологічний етичний одяг. Через високу вартість це доступно людям з високим і середнім рівнем достатку. В Україні, на щастя, поки що купувати екологічні продукти у бабусь на риночку дешевше, ніж у супермаркеті.

Створюються нові проекти по фешенебельному продажу або перешиву вже використовуваних речей. Ми теж вирішили взяти цю ідею для свого проекту. Але не через моду, а тому, що нас дійсно хвилюють теми екології, нас турбує, що текстильна індустрія виробляє все більше і більше речей, які потім просто валяються на смітниках.

Мария: Однажды, когда мы давали интервью на радио, женщина-интервьюер спросила: “Так это же очень похоже на то, чем занимаются наши бабушки: штопают, перешивают. Это же из-за бедности?” Мы говорим: “Наверное это действительно применимо к советскому контексту из-за дефицитной экономики. А сейчас, при изобилии товаров, которые нам предлагает рынок, преобладает экологическая составляющая.”

Тоня: Щодо економії хочу додати, що в нашому швейному кооперативі послуги по ремонту, тобто апсайклінгу, дешевші, ніж виготовлення нових речей.

Тоня Мельник. Фото: VECTOR:media

 

- Тобто ви економічно стимулюєте покупців, аби прищеплювати їм екологічну свідомість?

Тоня: Загалом так, можна прослідкувати певний зв’язок. Теми екологічно чуттєвого підходу, економії та етичного виробництва системно пов’язані і одне без іншого не буває. Інакше це буде просто експлуатація ідеї і використання її в абсолютно інших цілях. А якщо ми ставимо за ціль системні зміни, зокрема в екології, то це неможливо без змін в економіці та процесі виробництва.

Мария: Это также касается сознательного потребления: что и в каких количествах ты потребляешь и каким образом можно снизить потребление.

Одежда - это то, с чего каждый человек может начать свой путь к сознательности.

Обо всем этом нужно говорить, нужны тексты и объяснения. Нам повсеместно предлагают больше и больше потребления, но не предлагают задуматься, хотим ли мы этого на самом деле.

Фото: VECTOR:media

 

- Можливо такий підхід до речей приречений на те, щоб залишатись поза мейнстрімом? Бо тут є певна низова філософія, яка спрямована на переосмислення світу через речі. А мейнстрім пропонує підхід “речі заради речей”.

Мария: А что мы понимаем под словом модой? Мода - это уже навязанный конструкт. Навязанный экономически и политически мощной индустрией. Которая, на мой взгляд, сейчас начинает терять гегемонию.

Но вот такой альтернативный подход тоже становится модным. И порой он тоже начинает играть по тем же правилам, что и мода больших корпораций. Встает вопрос: почему мы, снизу, не можем создать свою моду? Моду, которая нам удобна, которую мы хотим видеть. И вот она создается через такие маленькие производства, как наше, и через людей, которые говорят: “Я не хочу делать так, я буду поступать иначе”.

Тоня: І не міряти все кількісними показниками, не знецінювати те, що вже є. Нехай ми невеликий кооператив, нехай у нас все на низовому рівні, але воно є і воно не може не давати певного резонансу.

Фото: VECTOR:media

 

- Яка ситуація з індустрією виробництва одягу в Україні? Чи дійсно умови праці настільки погані, як про це говорять?

Тоня: Я знайомилась з дослідженням, яке проводила Оксана Дутчак. І як людина, яка отримала спеціалізовану освіту з художнього моделювання і яка працювала в швейній індустрії, я підтверджую, що це дослідження - правда. Мені не доводилось працювати швачкою на потоках, але я працювала як дизайнерка, яка розробляє модель і потім відшиває цю модель на потоці.

Я мала зв’язки зі швейними підприємствами різного масштабу - це і невеликі цехи на 10 швачок, і досить великі фабрики. Переважна більшість працівниць офіційно не працевлаштовані, зарплата вище прожиткового мінімуму - хіба що в Київській області. Навіть по Києву, по моїм спостереженням, зараз середня зарплата швачки - в районі 7 тисяч грн., а не 9-10, і не 15.

З умовами теж все жахливо - переважно це холодні приміщення, прибудови для невеликих цехів, або ангарчики. Багато що залежить від власника - є більш людяні, які хоч якось опалюють приміщення, а є такі, які економлять на цьому. А про ситуації на фабриках написано в дослідженні Оксани Дутчак - переважно все дійсно так, як там викладено.

Фото: VECTOR:media

 

- Чому так склалось, що в швейній індустрії працюють переважно жінки?

Мария: Если мы поедем на фабрику или в цех, и будем связываться с руководителем или закройщиком, то, скорее всего, это будут мужчины. Поэтому нельзя сказать, что работают исключительно женщины. На руководящих постах очень часто работают мужчины, по моему опыту. Женщины работают преимущественно на исполнительных должностях - швеями. И эта позиция самая уязвимая. Возможно из-за этого на нее не идут мужчины.

Тоня: На це питання відповідає власне теорія фемінізму, яка говорить про те, що жінка є більш пригнобленою стосовно чоловіка. З дитинства жінок привчають до низької самооцінки, до низької вартості своєї роботи, до того, щоб мовчати і терпіти.

Працювати, аби вижити.

І неважливо, що тебе принижують і платять копійки. Я сама безпосередньо з цим зіштовхувалась.

Сподіваюсь, що фемінізм в Україні розвиватиметься в напрямку жіночої емансипації. Щоб жінки навчились цінувати себе, свою працю, відпочинок і свій особистий простір. Щоб жінки розуміли, що таке насильство, в тому числі економічне, і як убезпечити себе від нього.

Фото: VECTOR:media

Мария: Необходимо, чтобы работницы швейной индустрии имели доступ к информации о защите своих прав. На данный момент, насколько мне известно, в этой индустрии нет профессиональных союзов, которые могли бы отстаивать права работн_иц в суде. Была попытка создания профсоюза во Львове и участниц из-за этого уволили. Они смогли выиграть суд, но все равно не смогли продолжить работу на той фабрике.

 

- Чому ви вирішили обрати кооператив як організаційну форму виробництва?

Тоня: Тому що це - моя мрія. Весь час, доки я мала “щастя” працювати в швейній індустрії хотілось створити якусь альтернативу - швейне підприємство, де люди працювали би в тих умовах, які вони самі собі створюють, горизонтально, на рівних правах, без начальників, без підлеглих, організовували би свій робочий процес самостійно.

Ідея горизонтальності виникла у мене через великий активістський досвід участі у різних низових анархічних ініціативах. Я вбачаю в цьому реальну альтернативу існуючим капіталістичним ієрархічним підприємствам.

Звісно, масштаби нашого виробництва не можуть конкурувати зі швейною фабрикою.

Хоча з невеликим швейним цехом ми цілком можемо позмагатись.

Але у нас інший підхід - ми працюємо згідно принципів чесної торгівлі і формуємо ціну за нашу роботу, яка була би достатньою для того, щоб утримувати сам кооператив і мати гроші на нормальне життя. Тобто ми не женемося за додатковим прибутком, щоб за нього купувати машини, яхти, дачі. Хочемо просто жити і не стягувати кінці з кінцями.

Втім навіть формуючи цю чесну ціну ми часто програємо з нею на ринку праці, тому що існуючі підприємства можуть запропонувати значно нижчі ціни, за рахунок економії на зарплатах працівниць.

Мария: Мое участие в кооперативе - это совершенно иной опыт жизни и работы. После 2 лет участия я поняла, что не готова идти и устраиваться к кому-либо на роботу. Глотнув свободного воздуха очень сложно жить как прежде. Ведь даже когда начинаешь карьеру молодого преподавателя в государственном вузе - все равно существует эта иерархия. И всегда есть крайний момент, до которого ты доходишь и дальше уже не можешь своему вышестоящему коллеге сказать, что же ты по правде думаешь об этой ситуации. И как ты бы хотела поступить.

У меня случались такие моменты, когда нужно было либо пойти на сделку с совестью, либо уйти из этого места: уйти с кафедры, из кафе. Потому что это начинает идти в разрез с моими жизненными принципами.

И то, как мы пытаемся взаимодействовать в кооперативе - это действительное уважение и принятие мнений каждого и каждой.

Иногда это очень больно, но каждый и каждая имеет право сказать слово, без ощущения давления. Поэтому для меня кооператив стал возможностью работать иначе, быть более цельной личностью, которой не надо делать все эти поправки на “рабочий момент”, “они тебя просто не понимают” - потому что я хочу, чтобы меня понимали.

Фото: VECTOR:media

Мы знаем, что мы - не единственные в мире, и это очень поддерживает. Безумно интересно рассматривать опыт каждого кооператива, потому что это уникальные опыты. Но также ты видишь общие принципы, которые вырабатываются у людей.

Одни из принципов - это уважение каждого участника и его опыта, полноценное участие в проекте, право голоса, решение консенсусом. Существуют разные схемы распределения доходов и формирования уставного капитала. Но большинство кооперативов, о которых мне известно, указывают, что для них экономическая выгода не является главным приоритетом. Для них гораздо важнее развитие сообщества, идеи честной торговли, экологии, заботы о локации, в которой они присутствуют, заботы о работниках и работницах, которые участвуют в проекте. И для меня это настоящая альтернатива капиталистической системе, которая чаще всего из человека делает такой же ресурс, как из природы. И потом, когда ты истощен, ты теряешь работу. Потому что слабый работник, доведенный до депрессии, не нужен. А нужны веселые, трудоспособные, здоровые.

 

- Які ви ставите цілі для кооперативу на найближчий час?

Мария: Одна из ближайших целей - расширение нашего кооператива. Нам бы хотелось, чтобы нас было больше. Так бы мы могли и шить больше, и брать более массовые заказы. К тому же в нашем кооперативе нет четкого разделения обязанностей - каждая из нас занимается и пошивом, и моделированием, и ведением страниц в соцсетях, и переговорами с заказчиками и заказчицами. Мы сознательно ведем всё это вместе, чтобы быть полностью вовлеченными и не устраивать конвеер. По нашему убеждению, конвеер убивает личность человека и мы против этого. Если нас будет больше, то эта нагрузка распределится равномерно на большее количество людей. Так нам будет во многих вопросах легче.

Также у нас есть мечты по оборудованию. Ну это такие, чисто производственные мечты - приобрести распошивальную машину, к примеру.

Тоня: Для пошуку нових учасниць ми зараз проводимо школу швейного кооперативу. Це курси по кроєнню і пошиттю, які проводимо ми вдвох, а також теоретичні заняття, проводити які запрошуємо людей зі спільноти.Це заняття на теми групової динаміки, консенсусу, ненасильницької комунікації, крафтивізму, екофемінізму, етичного маркетингу та інші. Школа закінчиться через два тижні і ми дуже сподіваємось, що хтось залишиться з нами.

Також в цілях пошуку нових учасниць, ми думали йти в швейні училища і пробувати там проводити презентації нашого кооперативу.

Мария: Мы думали о том, чтобы набрать себе участниц из профессиональной сферы, но это на самом деле не проще, чем взять кого-либо, кто просто не умеет шить. Чаще всего те девушки и парни, которые идут в швейные училища, делают это только для того, чтобы приобрести специальность, которая могла бы тут же дать возможность работать и зарабатывать хоть какие-то деньги. И нам хотелось бы, чтобы они дерзнули и создавали бы свои швейные кооперативы. Чтобы они знали, что возможно работать не только на кого-то, но и самим. И чтобы строить свое дело необязательно иметь большие деньги или брать ссуду в банках. Всё это возможно через организацию и кооперацию, через покупку совместного оборудования и совместную работу.

Фото: VECTOR:media

VECTOR:media

RECOMMENDED