"СЛУХАТИ ЇХ - ЦЕ БІЛЬ, ЦЕ КРОВ, ЦЕ РУЙНАЦІЯ". ХУДОЖНИКИ ПРО ЗАКРИТТЯ ВИСТАВКИ "ВИХОВНІ АКТИ"

17:14 20/4/2018
Примусове закриття виставки «Виховні акти» - випадок для України не унікальний. Погрози розгрому та ображання почуттів релігійного студентства як причини закриття виставки, тиск на художників зі сторони адміністрації університету (виставковий простір “SKLO” знаходиться на території НПУ ім. Драгоманова), пошкодження робіт в результаті самовільного демонтажу та довгі перемовини з університетськими бюрократами, - ситуація, яка може сказати більше за саму експозицію. VECTOR:media поговорили з трьома художниками, які були задіяні у «Виховних актах».

Евген Казак, автор відео арту "Far-Right Attacks Management: Управління ризиками в умовах ультраправого насильства"

"Фактично, виставка скінчилася відразу після відкриття, вже на наступний день стало відомо про якісь проблеми. Наразі позиція адміністрації є суперечливою, а коментарі представників ВНЗ не дають можливості розібратися в ситуації. Передчасне закриття виставки тут може слугувати як і ілюстрацією сваволі адміністрації, що ставить свої власні шкурні інтереси вище за цінності свободи слова і творчості, так і страху перед ультраправими нападниками. Цікаво, що якщо в минулому існування загрози насильства з боку представників націоналістичних рухів загалом заперечувалося, то тепер це факт, з яким доводиться рахуватися навіть найбільш кон’юктурним функціонерам.

Не хочеться бути банальним у інтерпретації подій, але адміністрація НПУ ім. Драгоманова, загалом, вдалася до звинувачення жертви і безлічі перекручувань.

Робота Анатолія Бєлова

Якщо загрози нападу на виставку й справді надходили, то чому не прийняті необхідні заходи? Чому люди, що прямо погрожують застосуванням насильства і погромом, можуть почувати себе переможцями в той самий час, поки тих, хто намагається їм протистояти, звинувачують ледь не в державній зраді? Якщо ж не погрози стали причиною закриття виставки, то невже справа й справді в тому, що на думку керівництва, студенти педагогічного ВНЗ не мають в жодному разі побачити намальованих людських геніталій, бо через це вони не зможуть впоратися зі своїми професійними обов’язками? Такі запитання, досить абсурдні в своїх формулюваннях, відбивають абсурдність всієї ситуації, в якій на постраждалих намагаються навісити усі можливі й взаємозаперечні ярлики одночасно".

Перемовини з адміністрацією, фото з Facebook художника Володимира Кузнєцова

Катерина Лисовенко, авторка роботи "Це не про вас"

"Я засмучена тим, що адміністрація й частина студенства з Драгоманова не розуміють необхідність свободи висловлювання й самовираження у мистецтві. Це педагогічний виш, і якщо адміністрація дозволяє собі цензурувати художню виставку з критичною позицією до негативних суспільних явищ, а студенти цей акт підтримують, значить у майбутніх педагогів відсутня здатність до критичного мислення й повага до свободи думки і висловлювання. І це лякає. Адже ці люди потім підуть працювати з дітьми у садочках і школах. Ця виставка дуже потрібна і важлива, адже останнім часом почастішали випадки цензури, погроз і нападів по відношенню до художніх виставок, театральних вистав, феміністичних і ЛГБТ заходів. Мені не хочеться, коли я створюю художній проект, боятися й задумуватись, що дозволено робити та показувати, а що ні. Дії адміністрації Драгоманова щодо нас дають право-радикалам привід вважати, що вони можуть і далі вирішувати, яким виставкам чи театральним виставам бути, а яким ні, адже тепер навіть не треба приходити і псувати художні роботи, можна просто подзвонити з погрозою й виставку закриють через гіпотетичну можливість нападу.

Робота Катерини Лисовенко, фото nihilist.li

Можливість показувати роботи у публічному просторі під загрозою, я не буду закривати на це очі. Дехто вважає, що щось не можна виставляти й переходить до дій. В день закриття мені хотілось малювати “заборонені” частини тіла чи державні символи у великому форматі, потім принести це й повісити замість своєї роботи з берцями старі учбові “невинні” пейзажі , мені потрібен ще час, щоб проаналізувати свої емоції та всю цю ситуацію".

 

Відео від 18 квітня, початок демонтажу

Марина Москальова, художниця вже давно працює з темою насильства. В рамках "Виховних актів" вона мала представити свій перефоманс, але через примусове закриття так і не змогла показати  його.

"Я відправила кураторкам відео свого перфомансу “Граница”. Він триває 30 хвилин, за цей час я по контуру обличчя поровожу лезом, розрізаючи своє обличчя. Те що не бачать глядачки, це процес загоення, десь 3 дні у мене було незвичне відчуття, мені було холодно й гаряче водночас, а обличчя відчувалось як таке, що з мене злазить. Ця робота є рефлексією на популярну в активізмі тему “розмовляти з людьми їхньою мовою” - це було актуально під час дискусії навоколо “Жіночого маршу” в Києві.

Особисто я думаю, що розмова з правою ідею неможлива, бо вона не бачить мене, мій досвід і всі розмови, які я можу з ними вести, це “криваві” розмови, бо для правих існування протилежних ідеї неприйнятне. Мені відома риторика консерваторів. Мені нецікаво їх слухати, навіть навпаки слухати їх - це біль, це кров, це руйнація.


Я шокована процесом комунікації й рішенням адміністрації університету. Анонімність прийняття рішень, зняття з посади студентки, відповідальної за простір, підтримування політики погроз, захисту почуттів студентів, які будують свою ідентичність за рахунок пригичення інших - це все дискримінація самої можливості критикувати. Тут важливо відмітити, що відомі художники мають майданчики для впливу, ця виставка цікава набором учасниць_ків, бо є таким самим альбомом думання про вплив правого насилля.
Висновків, я ще не зробила, бо зла й дратуюсь від тупості, "махровості" погроз та від поведінки адміністрації. Люди мають ресурс, праворадикальну позицію, та хай вже публічно скажуть, що той хто не з ними, той хай здохне, але ні, вони розуміють що не ті часи й знають, що їх часів вже не буде. Моя робота мала бути презентова у відеопрограмі, але цього не сталось. Це демонструє, що не важливо, що хтось каже. Якщо це можна якось маркувати й наліпити ярлик - це обов'язково зроблять. Мою роботу, наприклад, назвали "образливою", хоча ії ніхто так і не побачив".

 

VECTOR:media

RECOMMENDED