ВПЕРШЕ В СУЧАСНІЙ ІСТОРІЇ НИЖЧІ КЛАСИ ДОЛУЧИЛИСЬ ДО ПРЯМОЇ ДЕМОКРАТІЇ

11:04 13/12/2017
11 грудня пройшов майже непоміченим ще один історичний ювілей - 100-річчя з дня проголошення радянської України в Харкові. Про умови, які передували цій події та про її історичну важливість в наш час нам розповів історик Максим Казаков.

 

  • В яких політичних і соціально-економічних умовах була проголошено радянську Україну?

На кінець 1917 року Наддніпрянська Україна, як і вся колишня Російська імперія (з 1 вересня 1917 р. офіційно - Російська республіка), переживала вкрай гостру військову, економічну та суспільно-політичну кризу. До 0,5 млн українців загинуло на фронтах Першої світової війни. 4,5 млн українських солдат перебували на фронті в складі російської армії. Вони бачили неможливість військової перемоги над Центральними державами через матеріально-технічне відставання та вже зрозуміли справжні цілі війни - задоволення імперіалістичних амбіцій російської буржуазії, “триколор над Стамбулом”.

Через це наприкінці 1917 року почався цілковитий розпад фронту - солдати масово дезертирували. Ведення тотальної затяжної війни з більш розвиненими Німеччиною та Австро-Угорщиною призвело до перевантаження економіки, яка, станом на 1917 р., деформувалася і почала стрімко деградувати: не вистачало робочих рук, одягнутих в однострій іншого кольору, для чого витрачалися мільйони тонн сталі, чавуну та вугілля. Отже, за роки війни зменшилися посівні площі (на 20%) та обсяги виробництва промислових товарів, зменшилася реальна заробітна плата (на 35%) та виросли ціни (в 7 разів). Транспортна система зазнала колапсу - сотні тисяч вагонів застрягли на залізничних станціях. Країна була на порозі голоду - норма видачі хліба робітникам зменшилася на 50%.

У таких умовах старий лад повністю втратив легітимність, тому абсолютна більшість населення (включно з членами династії Романових та вищим керівництвом Руської православної церкви) вітала повалення монархії у лютому-березні 1917 року. Нижчі класи, загартовані тяготами війни на фронті й у тилу, приступили до здійснення соціальної революції на місцях: селяни захоплювали і розподіляли поміщицькі землі, робітники встановлювали контроль над підприємствам.

Утім революція, тобто масштабна перебудова виробничих відносин, завжди попервах погіршує економічну ситуацію.Тимчасовий уряд Росії, який мав навесні 1917 року подвійну легітимність (формальна передача повноважень від старої влади та визнання з боку революційних мас), зволікав з затвердженням фактично здійснюваних на місцях перетворень (поділ землі, робітничий контроль, створення автономій пригнічених національностей), тому до жовтня втратив контроль над ситуацією і народну підтримку. Уряд Керенського надзвичайно легко був повалений ліворадикалами-більшовиками, які, згідно зі своєю інтерпретацію діалектичного матеріалізму Маркса-Енгельса, прагнули трансформувати соціальну революцію, яка охопила Російську республіку, у світову соціалістичну революцію.

Але Жовтнева революція не скасовувала всебічну кризу - з німцями й австрійцями було укладено перемир’я, але укласти мир між соціалістами-інтернаціоналістами та імперіалістами було не так просто (тим паче в умовах розпаду армії). Економіка і далі стрімко падала, уряд Леніна не отримав визнання ані за кордоном (крім Центральних держав), ані в національних автономіях. Українські соціалісти скористалися моментом і проголосили Українську Народну Республіку, не визнаючи зверхності уряду Леніна в Петрограді.

Але перебравши на себе владу, Центральна Рада мала тепер займатися не з’ясуванням стосунків з Тимчасовим урядом, у якому вона поставала у виграшному світлі, а нести політичну відповідальність - за фронт, економіку та реформи.

І тут вона явно програвала у динамічній ситуації кінця 1917-го. Головним соціальним питанням було земельне. І якщо уряд Леніна видав “Декрет про землю” 26 жовтня, то Центральна Рада ухвалила відповідний закон аж 18 січня 1918 року.

 

  • Чи було таке рішення прийнято самими українцями чи воно було “насаджено з Москви”?

З Москви не могло бути насаджено, тому що столиця Росії до 12 березня 1918 р. розташовувалася в Петрограді.
Що являла собою “влада рад” на кінець 1917? Йшлося про створення нової політичної системи, яка спиралася б на локальні органи прямої демократії - ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Така влада мала відверто класовий характер, виключала з політичного (а часто й господарського) життя буржуазію та дворянство, а також здійснювала радикальні соціальні перетворення. Ліві крила українських соціалістичних партій підтримували перехід УНР від буржуазного парламентаризму до влади рад, але в УСДРП та УПСР переважали центристи, помірковані соціалісти, які воліли залишатися в рамках буржуазної демократії.

Абсолютна більшість українців підтримувала ліві партії.

Через це навіть неліві мімікрували під “червоне”: так, українські ліберали іменувалися соціалістами-федералістами.

Але в грудні 1917 ані офіційний Київ, ані офіційний Петроград не мали часу на те, щоб проводити вибори за правильною процедурою “всезагального таємного рівного прямого” голосування. Натомість були проведені два Всеукраїнські з’їзди рад (у Києві та Харкові) - форуми, склад яких по суті було визначено політсилами-організаторами. В Києві УСДРП та УПСР підтасували під себе, більшовики в Харкові - під себе.

Заради справедливості варто зауважити, що київський з’їзд рад, певно, був більш представницьким. Якби на початку грудня 1917 в Україні відбулися загальні вибори, то скоріше за все перемогли б українські есери, партія селян, хоча на практиці маси населення схвальніше ставилися до декретів більшовиків, ніж до нерішучої політики Центральної Ради.

Отже, київський з’їзд рад висловив підтримку Центральній Раді та її поміркованому курсу, харківський - обрав радикальний більшовицький курс. РСДРП (б) була надзвичайно централізованою партією, відповідно більшовики діяли в Харкові під загальним керівництвом проводу своєї партії в Петрограді. У створенні радянської УНР взяли участь ті українські ліві, яких можна охарактеризувати як націонал-комуністів (зокрема, народні секретарі військових справ радянської УНР Василь Шахрай та Євген Неронович, головний писар та народний секретар соціального забезпечення Георгій Лапчинський, народний секретар земельних справ Євген Терлецький). Вони прагнули прискорити в Україні соціалістичну революцію (а відповідно й світову), використовуючи як місцеві сили, так і допомогу від Радянської Росії, але бачили Радянську Україну самостійним елементом майбутніх “Сполучених Штатів Європи”.

Вони могли помилятися, але за свої помилки заплатили життям, загинувши у громадянській війні або в роки сталінського терору.

Помірковані соціалісти з Центральної Ради також не розраховували, закликавши німців та австрійців, на контрреволюційний заколот Скоропадського.

Після проголошення радянської УНР почалася збройна боротьба між київським та харківськими урядами. Останній отримував вагому підтримку від Радянської Росії. Утім, розкол відбувся не за лінією незалежність/автономія (за 3 Універсалом “київська” УНР входила до складу федеративної Росії), а поміркованість/радикалізм. Сучасники сприймали події грудня 1917 - січня 1918 не як українсько-російську, а як громадянську війну - і не між “червоними” і “білими”, а між “червоними” і “червоними”, тобто різними фракціями соціалістичного руху, які ще вчора були союзниками в протистоянні контрреволюції. Більшість солдат на території України взагалі відмовлялися брати в цьому участь.

Це, зокрема, продемонстровано в повісті учасника цієї війни Володимира Сосюри “Третя рота”:
“На заводi вже гримiла стрiльба i гулко били гармати. А по "чавунцi", що йшла пiвколом через село i була над ним, грiзно й тихо йшли броньовики. Вони одкрили по селу й заводу огонь, вони оборонялися од солдатiв i спровокованих заводською адмiнiстрацiєю робiтникiв, що не дали їм спалити порома через Дiнець.

Червоногвардiйцi густими рядами стояли на одкритих платформах з рушницями до ноги i без лiку падали пiд кулями спровокованих братiв.

Я не схотiв бити по них i вiддав рушницю одному солдатовi. <...>

Але коли я ще бiг i провулки були так повнi стрiляниною, що, здавалося, стрiляють бiля мене, я не витримав, послав кулю в далекий ешелон. Тепер я знаю, що та куля не вбила нiкого, бо я цiлився в покрiвлi вагонiв, але вона одiрвала менi серце.”


 

  • В чому полягала історичність цієї події для українців в 1917 році?

Розширення території радянської УНР поширювало на Україну дію декретів уряду Леніна і, водночас, підштовхувало “київську” УНР до рішучішого соціально-економічного курсу. Завдяки цьому на території Наддніпрянської України було завершено аграрну революцію - ліквідовано землеволодіння поміщиків, чиї ґрунти перейшли в користування селян. Багато промислових підприємств були взяті під контроль своїми трудовими колективами, що вже було елементом соціалістичного ладу.

Ради як органи самоврядування місцевих громад і далі лишалися популярними серед народних мас.

Через ради нижчі класи вперше в сучасній історії повноцінно долучилися до ухвалення і здійснення політичних рішень на локальному рівні.

Це не дорівнювало лояльності до авторитарного режиму більшовиків: у розпал громадянської війни серед українських повстанців буде поширеним лозунг “за ради без більшовиків”, а нижньою ланкою “другої УНР” (кінець 1918 - 1919 рр.), за рішенням Трудового конгресу, мали стати трудові ради - аналог рад депутатів з урахуванням української специфіки (більша представленість селянства).

 

  • В чому важливість цієї події для сучасної України? Які уроки з неї мають бути винесені?

Ця дата досить контроверсійна - в сучасній історичній пам’яті вона може слугувати нагадуванням про соціальний характер революції в Україні в 1917 році, про соціалістичність УНР в усіх її “виданнях” та застереженням проти зіткнень між різними напрямами лівиці. Боротьбою між соціалістами різного відтінку завжди поспішають скористатися вороги свободи і прогресу - реакціонери, імперіалісти, термидоріанці. Важливо мати на увазі, що не можна розуміти історію сторічної давнини, спостерігаючи її крізь призму нинішньої війни на сході України.

VECTOR:media

RECOMMENDED